Надсилаю статтю про українського просвітянина, який працював на ниві українського відродження наприкінці ХІХ– початку ХХ ст. Його ім’я довго замовчували і московити нищили все, що може нагадувати про славного сина України – Андрія Грабенка (Конощенка). Прошу надрукувати статтю, щоб українці усього світу знали і пам’ятали про світоча національно-культурної революції, про українця з великої літери.
Олег Олексюк – голова Херсонського обласного об’єднання Товариства „Просвіта“ ім. Тараса Шевченка.
Андрій Грабенко (Конощенко)
Знаний український просвітянин, відомий громадський і політичний діяч, полковник армії УНР Володимир Кедровський у своєму нарисі „Обриси минулого“ про Андрія Грабенка і йому подібних пише так: „Вони були немов ті плугатарі, що глибоко і старанно орали національну ниву та засівали її зерном, з якого мала вирости прекрасна, обновлена українська нація“.
Талановитий просвітянин, тихий і послідовний провідник українського відродження, один з перших державних службовців Української Народної Республіки на Херсонщині, музикант і художник, поет і журналіст Андрій Грабенко (Конощенко) залишив в арсеналі своїх видань, окрім численних патріотичних статей та віршів, ще й збірки українських народних пісень з нотами, які вийшли друком 1900 року, 1902 року та 1906 року. Це він був одним із засновників, а згодом i головою херсонської української громади, до якої входили відомі діячі національно-культурного відродження. Разом з ними брав участь у виданні белетристичного збірника „Степ“ (Херсон– Санкт-Петербург, 1886).
Народився А. Грабенко 13 жовтня 1857 року в селі Обознівка Херсонської губернії (нині Кіровоградської області) у родині колишніх селян-кріпаків. 1876 року, маючи за плечима 19 років, закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. Саме цього року по дорозі з Києва до Женеви прибув до Одеси Михайло Драгоманов, що викликало збори громади у центрі у приміщенні секретаря сільськогосподарського товариства Михайла Боровського. На цих зборах було вирішено видавати за кордоном український політичний журнал. Саме в той час успішно діяв українофільський гурток у Єлисаветграді, на чолі якого стояв Опанас Михалевич. До гуртка приєдналися Іван Тобілевич із Бобринця, а також вчителі Олександр Волошинів та Андрій Грабенко. 1880 року до гуртка приєдналися колишні учні реальної школи Михайло Василів та Євген Чикаленко, 1882 року до гуртка українофілів у Єлисаветграді увійшли активні члени Київської громади Олександр та Софія Русови.
А. Грабенко поїхав вчитися до Санкт-Петербургу в гірничому інституті. Через нього та його товаришів Єлисаветградський українофільський гурток мав зв’язок з Парижем, де перебував в еміґрації український етнограф Федір Вовк, та з Женевою, де тривалий час перебував М. Драгоманов. Через Фінляндію із Парижу та Женеви до Санкт-Петербургу завозилась нелеґальна україномовна література, яка потім поширювалась на теренах Херсонської та Київської губерній.
Після арешту 16 липня 1883 року в Катеринославі Софії Русової та 2 серпня 1883 року в Єлисаветграді українофіла Мальованого над гуртком українофілів нависла чорна хмара поліційного нагляду і відповідних репресивних дій з боку царату. Тож більшість активістів було заслано у Херсон. А. Грабенко, який на той час вже склав іспити і отримав статус народного учителя, 1885 року за участь у громадському українофільському гуртку був висланий з Єлизаветграда до Херсона. Того ж 1885 року допоміг молодій поетесі Людмилі Василівській (Дніпровій чайці), яка за три дні написала лібрето до опери „Коза-Дереза“, підібрати музику на основі українських народних пісень. Опера вперше була поставлена в Херсоні. Ролі виконували талановиті юні херсонці, а музичний супровід грала на фортепіяні просвітянка та добрий друг А. Грабенка, прекрасна вчителька С. Русова. Вже пізніше в професійній музичній обробці Миколи Лисенка опера Дніпрової чайки „Коза-дереза“ була надрукована в Галичині та Києві.
1886 року А. Грабенко взяв участь у підготовці та випуску белетристичного збірника „Степ“ (Херсон– Санкт-Петербург, 1886), 1890 року перейшов працювати на посаду секретаря Херсонської губернської земської управи. В усіх губерніях царської Росії його знали як великого знавця земських справ. Він писав прекрасні вірші та патріотичні статті під псевдонімом Андрій Конощенко, віртуозно грав на віолончелі, скрипці та піяніно. Його картини викликали захоплення у багатьох знавців образотворчого мистецтва.
Нове ХХ ст. А. Грабенко зустрів укладеним ним збірником українських народних пісень, куди увійшла перша сотня пісень, покладених на ноти для наступних поколінь українців. Пізніше 1902 року ним була видана друга сотня українських народних пісень з нотами, а 1906 року вже третя сотня українських народних пісень з нотами. А. займався різьбленням та випалюванням по дереву, вишивав сорочки та серветки. Виставки з його картинами та народно-декоративними виробами мали широкий відгук і не лише на теренах Херсонської губернії.
З відкриттям 1908 року Херсонського відділення Російського музичного товариства А. Грабенко виступав на концертах як виконавець на віолончелі, скрипці та роялі. Грав також в скрипковому тріо. Як стверджує його сучасник В. Кедровський: „Зовнішній вигляд Андрія Михайловича був ніби втіленням образу Тараса Шевченка. Бувало, дивишся на портрет Т. Шевченка, написаний Красницьким, і здається, що то з нього маляр писав отой портрет. Але сам Андрій Михайлович ніби не помічав тієї схожости“.
Це за порадою А. Грабенка в народних школах по селах і передмістях Херсонської губернії предмети викладалися українською мовою. Всі народні бібліотеки та шкільні бібліотеки мали в своїх фондах за рекомендацією А. Грабенка „дозволені цензурою“ українські книжки.
Збірка українських пісень Андрія Грабенка
Своє становище секретаря він вживав для того, щоб якнайбільше посад у земстві обсадити свідомими українцями. Помічником секретаря Губерніяльної управи був відомий український письменник і просвітянин Микола Чернявський, завідувачем медичного відділу був член українофільського гуртка, український лікар Іван Козубів, завідувачем статистичного відділу був чоловік Дніпрової чайки, відомий український письменник і просвітянин Феофан Василівський, а його заступником відомий український просвітянин Іван Лоначевський, завідувачем ветеринарного відділу Володимир Сінкевич. У 1910 році за рекомендацією Андрія Грабенка завідувачем шкільного відділу призначено просвітянина Юрія Федорова, а 1911 року завідувачем статистики народної освіти призначено відомого просвітянина В. Кедровського.
Саме за ініціятиви В. Кедровського голова Генерального секретаріяту Центральної Ради Володимир Вин-ниченко запросив до Києва на посаду керівника відділу земських та міських самоврядувань А. Грабенка. Але той, трохи погостивши у свого давнього друга Євгена Чикаленка, відмовився від високої посади і повернувся до Херсону, де 1919 року посів на посаду голови Херсонської губерніяльної земської управи, а секретарем призначив давнього друга Миколу Чернявського. Це були перші українські державні службовці Української Народної Республіки на Херсонщині.
Після ліквідації більшовиками 1920 року громадського самоврядування на Херсонщині А. Грабенко працював у Херсонському українському банку, потім у Херсонській кооперативній організації „Райсоюз“. Він доклав чимало зусиль, але домігся, щоб Українська автокефальна православна церква працювала у Херсоні. Від 1922 року А. Грабенко став активним парафіянином та, за переказами, добирав старовинні українські духовні розспіви для хору в Хpaмi святої мучениці цариці Олександри, що і нині знаходиться у Херсоні.
1924 року А. Грабенко вийшов на пенсію та усамітнився. 1927 року А. Грабенко був обраний членом Етно-графічної комісії АН УРСР. Під час службових відряджень записував фолкльорно-пісенні скарби українського народу (переважно на Єлизаветградщині, Київщині, Полтавщині, Одещині та Херсонщині). Записав близько 1,000 народних пісень.
Під час репресій патріотична діяльність А. Грабенка не могла пройти поза увагою каральних органів, викликали його на допити у справі Спілки визволення України у 1929 році разом з М. Чернявським. Літнього хворого чоловіка виселили у господарську будівлю поруч із власною хатою.
Помер А. Грабенко у Херсоні 30 червня 1932 року. Через рік, 15 серпня 1933 року, під час Голодомору помер і його син Олександр. Його донька Олена намагалася боротися із більшовизмом на рідній землі. Була активісткою в бойовій групі есерів Бориса Савінкова. Потім їй вдалося еміґрувати до Франції. Трохи пізніше її доля звела з угорським революціонером і літературним критиком Дьйордьєм Лукачем. При народженні той мав ім’я Ґеорґ Бернард Левінґер. Його батько був багатим і впливовим банкіром, 1891 року змінив прізвище на Сеґеді, а пізніше отримав титул барона фон Лукача. Подальша доля Олени Грабенко та інших дітей А. Грабенка невідомі. Як невідоме і місце його поховання.
Навіть в роки незалежности Украї-ни не просто було домогтися хоча б елементарного пошанування імен борців за українське відродження А. Грабенка та М. Чернявського, В. Кедровського та Дніпрової чайки, Д. Марковича та С. Русової, Олеся Гончара та Миколи Куліша.
Меморіяльна дошка на честь А. Грабенка зусиллями благодійної ініціятиви „Героїка“ та Херсонського осередку Спілки української молоді була встановлена на храмі Зосими й Саватія Соловецьких УПЦ КП у Хер-соні.