Друже мій, друже,
Вірний побратиме, друже,
Ми не скоримось навалі,
Східної орди новій навалі!
Тільки перемога,
Спільна наша перемога
Спокій принесе у рідну хату,
Справжній спокій в кожну хату!
Готувати зброю,
Грізну та могутню зброю
Слушну маємо нагоду,
Дуже слушну маємо нагоду!
Час вже повернути,
Злодій має повернути
Все, що захопив, – одразу,
Неодмінно – все та і одразу!
Друже мій, друже,
Вірний побратиме, друже,
Не здамося москалеві,
Хижому гидкому москалеві!
Смерть несімо москалеві,
Хижому гидкому москалеві!
* * *
Усім нам ще бракує
Жаданих щастя-долі,
І свята не існує,
Коли одні в неволі,
На інших смерть чатує…
Нам щастя усміхнеться,
Як пострілом мисливським
(Рука хай не здригнеться)
Страховисько кремлівське
Уцілить той, хто б’ється!
Розвалиться країна,
Довірившись катюзі…
Така крізь час картина
Відкриється нам, друзі:
Росія то руїна…
За кривду, що чинила
Проти мого народу,
Відчує гострі вила
(Скарають Бог, природа!)
Москва оскаженіла…
І матимемо свято
Та гасла незабутні:
Як жити, то завзято,
Дивитися в майбутнє,
Минуле пам’ятати!..
* * *
А де знайти того, хто нам підкаже,
Коли була найкраща та пора?..
Самі ж про себе, друже мій чи враже,
Не відають старі та дітвора.
Насправді – небагато є такого,
Що варто зберегти в своїй душі,
Хоч досить часом дотику легкого,
Який би спомин той розворушив…
Найкращі миті у скарбниці серця
Надійно зберігаю від чужих.
Одна із них – ті очі, мов озерця,
В яких кохання промінець застиг…
А інша мить (подібної немає,
Про неї згадую із Богом наодинці) –
Вона в скарбниці діамантом сяє…
Уперше проказав: „Я українець!“
Петро Джерелянський – псевдо українського літератора (публіциста, поета) і театрознавця Юрія Величка.