Вийшла з друку остання книга відомої поетеси Ню-йоркської групи Віри Вовк (1926-2022) „Героїка“ (Львів, 2022). Цю книгу її авторка готувала до видання в Ріо-де-Жанейро, але, на жаль, не встигла завершити. Книгу видали друзі поетеси в Україні.
Віра Вовк народилася 2 січня 1926 року в Бориславі. Померла 16 липня 2022 року у Ріо-де-Жанейро в Бразилії. Її батько Остап-Михайло Селянський був лікарем, а мати – Стефанія-Марія Селянська (Звонок) – антропологом культури й археологом. На час народження Віри Вовк її мати була вчителькою на Бойківщині. Майбутня поетеса зростала на Гуцульщині в Кутах, де мала нагоду пізнати фолкльор та етнографію рідного краю. Навчалася в приватній дівочій гімназії „Рідної школи“ з українською мовою навчання у Львові (відомої як Гімназія Іванни та Іллі Кокорудзів). Тут пізнала Зою Лісовську-Нижанківську, свою вибрану посестру і майбутню мисткиню. Саме вона оформляла протягом тривалого часу її поетичні книги. В 1939 році виїхала зі Львова з батьками до Німеччини, де навчалася у Середній дівочій школі ім. Клари Шуманн у Дрездені. Після трагічної смерті батька, який загинув 13 лютого 1945 року під час бомбардування Дрездена, перебувала у французький окупаційній зоні Німеччини. Студіювала у Тюбінґенському університеті, стажувалася у Колумбійському університеті (Ню-Йорк), де вивчала порівняльне літературознавство. У Мюнхені, де також стажувалася, здобула докторський ступінь із філософії. В 1949 році разом з матір’ю через Францію еміґрувала до Бразилії. Жила та творчо працювала в Ріо-де-Жанейро, де поглибила університетські студії. В Бразилії була професором Католицького університету св. Урсули, Федерального університету в Ріо-де-Жанейро та Філософського факультету в Кабо-Фріо. У тих навчальних закладах викладала німецьку мову, літературу та теорію літератури. Залишила велику та важливу літературну спадщину в царині поезії, прози, театру, спогадів та перекладів. Її поетичні книги перекладалися різними мовами світу.
Обкладинка книги Віри Вовк „Героїка“
Українська мова на чужині та Греко-католицька церква стали формою існування Віри Вовк як української поетеси та письменниці. Її хресним батьком був Митрополит Андрей Шептицький. Українське Різдво навіяло спомини на Південній півкулі, коли в Ріо-де-Жанейро панує жарке бразильське літо. Тому за давнім звичаєм поетеса ставила у вітальні ялинку, розсипала під нею горіхи і прикрашала її оздобами, привезеними з України. Сама робила витинанки для прикраси деревця. Згодом її витинанки почали слугувати оформленням обкладинок її поетичних книг.
Багато років знайомства з Вірою Вовк, надавало даті 2 січня особливої літературної атмосфери. Я писав віншувальну листівку і відправляв її поштою.
Вона долітала з Польщі до Бразилії якраз на день народження поетеси. Коли настала ера комп’ютерів, надсилав святкові побажання і поетеса їх отримувала з шестигодинною різницею часу. Але останні три роки я телефонував до пані Віри. Чомусь відчував, що час скорочується. Коли вона брала трубку, я дуже голосно співав „Многая літа!“. У 2022 році, 2 січня, поетеса розчулено запитала „А хто це так співає?“, і я відповів „Це Тадей, ваш вовчик з Холмщини“.
Звичайно це був такий останній святковий і жартівливий в своїй сердечній сутності дзвінок до неї. Ми тоді не мали свідомості, що 24 лютого 2022 року почнеться війна і відбудеться жорстоке російське воєнне вторгнення в Україну.
Віра Вовк, маючи досвід Другої світової війни, російське вторгнення в Україну дуже переживала. Поетеса померла 16 липня 2022 року на 96-му році життя в лікарні у місті Ріо-де-Жанейро.
Після її смерти я звернувся з проханням до Летісії Насціменто передати з архіву комп’ютера Віри Вовк останню недокінчену книгу „Героїка“. Змістом „Героїки“ стали особисті та літературні спогади на тлі війни, поетичні дружні шаржі, поезія присвят, ситуаційна проза, особисті роздуми та критика. Коли книга надійшла, був покликаний видавничий комітет для її видання у Львові, який складався з друзів Віри Вовк в Україні Віри Білевич, Надії Гаврилюк, Юлії Григорчук і Тадея Карабовича. Останній рукопис поетеси редаґували Надія Гаврилюк і Юлія Григорчук.
Не зайвим буде згадати про поїздку Віри Вовк в 1965 році на радянську Україну, коли вона зустрілась зі своїми друзями – Валерієм Шевчуком, Василем Стусом та іншими. Вже тоді Віра Вовк вміла побачити таланти, хоча за ту поїздку в 1960-их роках її несправедливо засудили деякі з Ню-Йорку, які упереджено вважали, що на їхній Батьківщині, ураженій радянщиною, вже не може бути талановитих авторів. Але життя показало, що Віра Вовк не помилялась.
Поетеса Юлія Григорчук є авторкою книги „Проза Віри Вовк: виміри сакрального“ (2016). Ця книга стала її кандидатською дисертацією (науковий консультант проф. Людмила Тарнашинська). Пишучи про поетесу, Ю. Григорчук відвідала Віру Вовк в Ріо-де-Жанейро. Вони фотографувалися на горі Корковадо на тлі символу міста, потужної статуї Христа Спасителя.
Дійсність впливала на літературний процес останньої книги Віри Вовк. Адже вона тільки недавно видала книгу „Як довго цвіте олеандр“, коли ці дві книги 2022 року зіставити разом, то вони творять подібне біополе диптиху, хоча і мають окрему за змістом внутрішню сутність.
Тадей Карабович – доктор філологічних наук, поет, перекладач, літературознавець, літературний критик,член Спілки польських літераторів Люблінського осередку та Національної спілки письменників України. Головний редактор щорічника „Український літературний провулок“ (з 2001 року). Живе в Любліні (Польща).