Олексієві Коновалу виповнилося 90 років

Український публіцист, громадсько-політичний діяч Олексій Коно­вал у січні відзначав своє 90-ліття.

Він народився 27 січня 1933 року в селі Петрівці (тепер Миргородський район Полтавської области). У 1943 році разом із батьками еміґрував на Захід, під час перебування у таборах для переміщених осіб навчався у гімназії. Восени 1950 року з родиною переїхав до США, закінчив механічний факультет Ілинойського інституту технології. У 1974-1985 роках викладав українську мову, літературу, суспільствознавство, історію в Школі українознавства при православній парафії св. Володимира, був директором Школи українознавства (1980-1985). Був Генеральним секретарем Української революційно-демократичної партії, членом дирекції та скарбником Фундації ім. Івана Багряного, головою філії Українсько-амери­канської координаційної ради в Чикаґо. Редаґує сторінку „Вісті Фундації ім. Івана Багряного“ в часописі „Свобода“.

О. Коновал став автором літературознавчих розвідок про письменників діяспори, зібрав і систематизував рукописний архів І. Багряного, уклав збірку його статей, памфлетів, а також збірку вокальних творів славетного полтавця Григорія Китастого „Вставай, народе!“ та „Збірник УРДП-УДРП: матеріяли і документи“.

О. Коновал є автором книги „В ім’я України“, яка з’явилась друком у видавництві „Літературна Україна“ 10 років тому. До цього видання увійшли його статті не лише як відомого громадського діяча, але як дослідника літературних й мистецьких процесів, публіциста та одного із керівників Фундації ім. Івана Багряного, що їх упродовж кількох років друкувала газета „Літературна Україна“.

О. Коновал писав кільканадцять тому: „В 1953 році ті, що пережили голод і лишилися живими, згуртовані в Демократичному об’єднанні колишніх репресованих з-під совєтів (ДОБРУС) в США та в Союзі українців-жертв російсько-комуністичного терору (СУЖЕРО) в Канаді, видали англійською мовою два томи під назвою „Біла книга про чорні діла Кремля“ – свідчення очевидців голоду 1933 року. Коли в Україні вмирали з голоду мільйони людей, Москва безсоромно заперечувала факт голоду. Більше того, вона заявила, що український народ ще ніколи не був такий щасливий, як саме в 1933 році“.

„Я народився, – читаємо в уривках з автобіографії О. Коновала, – в селі Петрівці Мир­городського району на Полтавщині. Я маю шкільне свідоцтво свого батька, в якім пишеться, що він – син козака, так що я козацького роду. Ми належали до буржуазних націоналістів, згідно СССР. Батько був засуджений й просидів п’ять років на Колимі. Повернувся перед війною. Його батько був застрелений на пасіці, бо не хотів іти в колгосп. Пасіку забрали в колгосп. У 1933 році моєї матері батьки, брати й сестри та дядьки на іншому хуторі на Полтав­щині дев’ять осіб умерло з голоду“.

У статті „Українська справа Олексія Коновала“, що була опублікована в газеті „Урядовий кур’єр“ 5 березня 2019 року, Сергій Козак наголошував: „Втрати мільйонів українців у 1932-1933 роках для Олексія Коновала – це не лише тема публіцистичних дописів, а й, безперечно, трагедія його роду і народу, що яскраво підтверджують дослідження „Ми обвинувачуємо Москву“, „Трагедія України 1933 року“ та інші. Не випадково й те, що саме він передав багатьом впливовим діячам у Сенаті та Конґресі США, а також працівникам телебачення і преси книжку Василя Гришка про голод в Україні англійською мовою. Дарма, що Олексій Коновал творив і творить поза Україною, його справи – дзеркало незнищенного українського духу“.

О. Коновал протягом багатьох десятиліть, перебуваючи у гущі подій боротьби української нації за своє існування в колі вільних народів світу, непохитно стоїть на сторожі українських цінностей, викриває трагедії української нації та її винуватців, документує здобутки національної культури.

(Закінчення в наступному випуску на сторінки Вісті Фундації ім. Івана Багряного)