(Початок в попередньому випуску сторінки Вісті Фундації ім. Івана Багряного)
Ельванген, Пласт, 1946 рік
Понад 15 років тому у листі до мене від 12 листопада 2007 року О. Коновал повідомляв: „Ми видали багато книжок Івана Багряного та інших авторів, які розповсюджували в Україні наші представники. Долучую копію з нашого бюлетеню, де ми коротко про те інформували наших членів та жертводавців“.
Літл Рок, Арканзас (США), 1951-ий рік
Особливою, як на мене, сторінкою життя О. Коновала є створення і подальша діяльність Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ). Одну із перших філій ОДУМ було засновано в Чикаґо 6 серпня 1950 року. В 1952 році при управі філії створено редакційну колеґію, яку очолював разом з Борисом Шерстюком О. Коновал. Вони почали видавати журнал „До мети“. У 1959 році нову управу цієї філії ОДУМ очолив О. Коновал. Якраз на період діяльности цієї управи припало організування Юного ОДУМу. Виховни-ками впродовж всього часу були Олексій та його брат Василь Коновали, моя давня й щира приятелька Галина Бойко (Грушецька), Марія Шкребець, Стефа Ковальчук, Віра, Ніна та Олена Лукаш, Таня Суховій, Віра Горб, Ярослав Меркуло, Віктор Білоус, Дмитро Грушецький, Олексій Пошиваник, Петро та Іван Іващенки, Євген Ткаліч та Оксана Масловська. При кінці 1964 року ця філія, завдяки старанням Данила Завертайла, створила ансамбль бандуристів ОДУМу, що його очолив відомий бандурист і композитор Григорій Китастий. Вперше ансамбль бандуристів виступив на Шевченків-ськім концерті 4 квітня 1965 року в школі Шопена. В 15-річчя існування філії обрано нову управу, яку очолив Василь Коновал.
Родина Коновалів, світлина зі збірки „St.Volodymyr Ukrainian Autocephalous Ortodox Cathedral“ (1995)
У той час в США було створено ДОБРУС, а в Канаді – СУЖЕРО, Леґіон ім. Симона Петлюри, Товариство сприяння УНРаді, Товариство ОДУМівських приятелів (ТОП) та Фундацію ім. Івана Багряного. Середовище УРДП та його вищезгадані братні організації видали цілу низку вартісних книг українською та англійською мовами про колективізацію, розкуркулення, арешти та заслання на Сибір, Голод 1933 року, бо вони були наочними свідками трагічних років комуністичної влади на Україні. Минули десятки років за межами України, й старша активна генерація в УРДП та його братніх організаціях почала помалу відходити в інший світ. Першим припинив своє існування ДОБРУС, тоді СУЖЕРО та Леґіон імені Симона Петлюри, а з кінцем травня 2000 року члени партії УРДП-УДРП вирішили також припинити її існування, а спрямувати решту своєї енерґії, увагу та фінанси в діяльність Фундації ім. Івана Багряного, щоб допомогти незалежній Україні стати на власні ноги. Багато книжок, виданих діяспорою, вислано в Києво-Могилянську академію, до Острозької академії, до Державного архіву-музею в Києві, до музеїв Тараса Шевченка в Києві та Каневі, до Музею діяспори у Львові, до бібліотек у Полтаві, Одесі, Запоріжжі, Миколаєві, Харкові, Охтирці, Сумах та інших містах України.
Молоді українці на кораблі пливуть до США.
Метою О. Коновала стало створення в Україні єдиної помісної церкви. У своїй статті „Церква має бути українською“ він писав: „Почаївська, Святогірська та Києво-Печерська лаври мусіли б бути забрані від Московського патріярхату, які є гніздами російського окупанта‚ й передані Київському патріярхатові‚ бо ж в них правиться російською мовою, прославляється Росія та її президент Володимир Путін, який загарбав Крим й вже роки веде війну на сході України“.
Українські пластуни, Ельванген, 1948-ий рік.