60 років тому радянський поет Євген Євтушенко написав знаменитого вірша „Хотят ли русские войны“, який, покладений згодом на музику, піснею облетів світ.
19 лютого 2019 року Постійний представник України в ООН Сергій Кислиця поцікавився у російського представника Василя Небензі, „чи хочуть росіяни війни“, зацитувавши фрагмент згаданого вірша Є. Євтушенка. Цей вірш по-новому озвучила поетка Раїса Татаркова:
Спитайте краще матерів
Загиблих на війні солдат,
Яких убив російський „брат“,
Й заплаче мати не одна:
„Росія – це і є війна!
Нині у російському сеґменті інтернету з’явилося багато пісень, які переспівують на новий лад переможні писання давніх російських поетів. Один із прикладів такої „пісенної творчості“ у моєму перекладі:
До травника під Білим Домом
Російський підійшов солдат.
Він сів на мармурну колону,
Поставив поруч автомат…
Шолом посунув він на шию,
Дістав солдатський сухпайок.
І закордонную текілу
Налив в зім’ятий котелок…
Хмелів солдат, сльоза котилась,
Хрипів трофейний саксофон.
І на грудях його світилась
Медаль „За місто Вашінґтон“.
В ориґіналі у поета Михайла Ісаковського було „Медаль за місто Будапешт“. Але чому ж так тішаться російськомовні слухачі? Скучили за воєнними перемогами?
Воістину незбагненна російська душа. Таке враження, що внуки „дідів, що воювали“ тепер вирішили виправити „найбільшу геополітичну катастрофу“. Що совєтські постімперці конче хочуть виграти нову світову війну.
Росіяни, які після розпаду СССР відчули себе ображеними і приниженими, почали „вставати з колін“ серед створених ними ж у Чечні руїн з десятками тисяч трупів, а згодом продовжили пройматися ненавистю до чеченців неподалік висаджених у повітря аґентурою ФСБ будинків з мирними мешканцями. Після чого піднялася нова хвиля вбивств багатостраждальних громадян Ічкерії, почалися криваві напади російських коммандос у Норд-Ості та Беслані, захоплення Абхазії та Північної Осетії.
У нових мілітарних „піснях“ психотип росіянина виражений напрочуд точно і яскраво. Такою є стилістика мислення більшости громадян РФ.
Маємо справу з різновидими психологічної, інформаційної атаки. Маємо справу з психологією кримінальних злочинців, які зачинилися в Кремлі. Може, й справді доцільно перекласти англійською фрагменти войовничих квазіпісень, щоб Захід усвідомив хід думок і „багатство“ душі квасних російських патріотів, які прагнуть кидком своїх і чужих кісток змінити історію?