ТЕРНОПІЛЬ. – 5 березня міська рада одноголосно постановила назвати головний стадіон міста у пам’ять Романа Шухевича. Ініціятива посадника Сергія Надала щодо найменування стадіону без одночасного історико-політичного обґрунтування спровокувала різку зовнішню реакцію, особливо з боку представників Ізраїлю та Польщі.
Пішов неочікуваний розголос. У Міністерстві закордонних справ України, коментуючи висловлювання Посла Ізраїлю в Україні про присвоєння стадіону в Тернополі імені Романа Шухевича, назвали одним з пріоритетів державної політики України збереження національної пам’яті.
Сам С. Надал намагався впливати на події та заявив про намір провести міжнародну наукову конференцію. Дійсно, 15-16 квітня в Тернополі відбулася наукова конференція. Однак, по-перше, не міжнародна, по-друге, не за тематикою, по-третє, ініційована Послом України в Ізраїлі Євгеном Корнійчуком.
На конференції у вічі одразу кинулася відсутність представників Посольства Ізраїля та Посольства Польщі в Україні. Чому команда С. Надала не подбала про їхню участь і як без них вирішувати обопільні проблеми?
Було кардинально змінено порядок денний. Зокрема, увагу зосереджено не на історичному розгляді життя та діяльності Р. Шухевича та залученні джерел для науково обґрунтованого спростування висловлених закидів, а на українському визвольному русі. При тому звужено час до Другої світової війни 1939-1945 років – замість 1920-1950-их. Тільки одна, перша панель узялася обговорювати питання про Р. Шухевича (в історії та пам’яті, між мітом та реальністю). Не було спростування міту про начебто капітана СС і показ Р. Шухевича як рятівника єврейської дівчинки, очільника визвольного війська з лікарями-євреями. Р. Шухевич як провідник ОУН, зверхник УПА не допустив убивств будь-якого мирного населення за національною ознакою, перенацілив польський протикомуністичний фронт на спільне поборення тоталітарної Москви. Польська „Солідарність“ 1987 року на вшанування УПА часів керівництва Р. Шухевича видрукувала пам’ятну марку-бльок – невже це кинуто під ноги?
Невдалим був добір доповідачів. Головний підготовлений промовець – це д-р Володимир Сергійчук з двотомним доробком радянських документів про Р. Шухевича. Визначальний доповідач – д-р Іван Патриляк морально не мав права приїздити через провокативне інтерв’ю Укрінформу про Р. Шухевича з перебільшенням, що у Р. Шухевича і Юзефа Пілсудського було багато спільного. Зовсім навпаки, то – різні особи. Р. Шухевич – християнин. Ю. Пілсудський – соціяліст, Р. Шухевич – сім’янин, Ю. Пілсудський – вільна людина. Зрештою Р. Шухевич поборював загарбницький політичний режим, що криваво насадив Ю.Пілсудський у галицькій Україні. В будинку бабуні Шухевича Євген Коновалець готував у 1921 році замах на Є. Пілсудського, коли там мешкав 14-річний Роман.
Д-р І. Патриляк для визначення Р. Шухевича вжив слово „пігмей“, порушивши зваженість, на якій твердо стоїть київська історична школа, яку він за посадою (декан історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка) очолює. Як наслідок, залишилися невирішеними проблеми, що поставили політики зовні; не оприлюднено неспростовних доказів, що змусили б зовні припинити глум над українськими борцями, зокрема Р. Шухевичем.
Кандидат історичних наук Микола Посівнич оголосив виступ про Р. Шухевича, людину та воїна, таким, що взагалі не відповідає роботі даної панелі, більше того, аби оприлюднити свої дослідження, виклав чуже напрацювання, покійного д-ра Ярослава Дашкевича. Він бачить багато білих плям у біографії Р. Шухевича, але жодної не вирішує; вдався оцінювати посла, вийшовши за межі історичних повноважень; звернувся до того, що історична наука є в жалюгідному стані, хоча є представником Національної Академії Наук України (Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича).
Кандидат історичних наук Олеся Ісаюк назвала тему виступу про Р. Шухевича як героя, що також не вписується в першу дискусійну панель; зовсім не нове і постійний відхід у бік щодо героїзації Р. Шухевича. Сумно, але ці люди щонайменше десяток років у значенні Шухевича говорять про все та ніщо, нічого не вирішуючи претензійного від політиків.
Як наслідок, не вистачило часу на дискусію, яка у науковій конференції є невід’ємною частиною, в якій народжується істина та виробляється спільне бачення або вирішується історична проблема, в даному випадку – де Р. Шухевич у мітах, а де – в реальності. Де ж серйозне наукове вирішення обмовок історичної постаті Р. Шухевича, з яким мають рахуватися громадяни інших держав, що висловили претензії? Де вироблений механізм, який мав би застосовуватись до подібних втручань зовні та нападок, скажімо, на історичні постаті Степана Бандери чи Є. Коновальця? Адже до цього найчастіше закликав С. Надал. Де? Адже закінчила роботу дводенна наукова конференція нічим. Навпаки, отака невдача розкриває можливість по-новому наступати…