Командування ЗСУ почало вводити в бій основні сили, призначені для контрнаступу, і це дозволило досягти поступу до Токмака. У разі виходу української армії до чорноморського узбережжя російське угруповання біля Дніпра буде відрізане від Криму і йому загрожуватиме знищення. А на сході Запорізької області українські воїни після наполегливих боїв звільнили село Старомайор-ське, важливий пункт російської оборони.
Наразі вже немає сумнівів у тому, що наступні 4-5 тижнів стануть вирішальними. Якщо ВСУ не вдасться до початку вересня прорвати другу лінію російської оборони на півдні, це означатиме невдачу контрнаступу з усіма наслідками, що випливають для України та її союзників. Якщо здійснити такий прорив вдасться пізніше, це мало допоможе Україні. Адже приблизно з середини жовтня розпочнеться період дощів та осіннього бездоріжжя, і розвинути наступ на південь, до узбережжя Чорного та Азовського морів, уже не вийде. А до кінця весни, коли ЗСУ зможуть відновити наступ, на півдні буде збудовано нову лінію російської оборони.
Навіть якщо українським військам вдасться повернути Бахмут і територію, що прилягає до нього, це буде лише втішним призом, який не має стратегічного значення. Українське командування все це добре розуміє і тому починає вводити у бій основні сили ще до того, як досягнуто хоча б вклинення у головну смугу оборони. Прорив потрібен найближчим часом.
Тим часом сили російських військ виснажуються, а рівень людських втрат підвищується. З початку літа низка цивільних лікарень у Росії, насамперед у Москві, Петербурзі та Ростові, а також в окупованому Севастополі перепрофілюють у військові госпіталі. Про зростання втрат убитими і пораненими опосередковано свідчать і поспішно ухвалені закони про посилення обмежень для військового призову. Але за два місяці українського контрнаступу резерви аґресора досі не виснажені. Мабуть, обсяги російської прихованої мобілізації за рахунок призовників і добровольців з числа раніше служили виявилися істотно вищими за експертні оцінки.
Російські війська завзято обороняються, тому просування українців в окремі дні становить лише сотні метрів. Водночас росіяни розпочали досить серйозний наступ на Куп’янськ, щоб відновити свої комунікації у Харківській області, хоча поки що без серйозних успіхів.
Для того щоб воїни ЗСУ за час контрнаступу, що залишився, змогли досягти вирішальних успіхів, необхідні масові поставки сучасних західних озброєнь. А ось із цим зберігаються старі проблеми. Білий дім досі не дав формального дозволу на початок навчання українських пілотів літаками F-16, і вже не викликає сумнівів, що затримка має не технічні, а політичні причини. Ці літаки в кращому разі прибудуть до України лише наприкінці 2023 року. Американські танки Abrams, судячи з останніх повідомлень, прибудуть до України у вересні і теоретично ще можуть бути використані у нинішньому контрнаступі. Але що заважало поставити „Абрамси“ хоча б на місяць раніше?
Досі не вирішено питання з постачанням Україні далекобійних американських ракет ATACMS, які наприкінці цього року почнуть поступово знімати з озброєння, тобто їхнє відправлення в Україну ніяк не підірве боєздатність американських збройних сил. Аналогічно в Німеччині на заклик низки партій, у тому числі тих, що входять до правлячої коаліції, надати далекобійні німецько-шведські ракети Taurus класу „повітря – земля“, що мають дальність до 500 кілометрів, уряд Олафа Шольца досі відповідає неґативно. Адже з 600 ракет, що є у Бундесверу, цього типу 450 в даний час виведені з експлуатації, але можуть бути модернізовані для експорту. Аналогічні британські та французькі ракети Україні вже поставлені.
Також досі не прибули в Україну нові батареї Patriot та SAMP/T, за допомогою яких можна було б закрити небо над більшістю українських міст від російських ракет. Як бачимо, США та Німеччина перетворюються на головне гальмо нарощування військової допомоги Україні.
Тим часом стався, зважаючи на все, пляновий витік інформації про те, що кілька відставних високопосадовців продовжили секретні переговори з чинними представниками російського зовнішньополітичного відомства та спецслужб. The Moscow Times пише, що в ході цих переговорів США нібито „запропонували Кремлю повторно провести голосування у Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях України, щоб з’ясувати справжні побажання їхніх мешканців – чи хочуть вони жити у складі РФ“. А також що „США готові конструктивно працювати із занепокоєннями Росії щодо національної безпеки“, читай – не пускати Україну в НАТО.
Нові фейкові референдуми означали б фактичну капітуляцію України та Заходу. Витік інформації про подібну дику пропозицію, мабуть, покликаний чинити тиск на Україну, щоб спонукати її до якогось компромісу – можливо, за корейським варіянтом. Ймовірно, зараз Байден і Шольц намагаються вирішити в принципі нерозв’язне, по суті, шизофренічне завдання: як зробити так, щоб у війні перемогла Україна, але Росія при цьому не програла.
Можливо, спочатку західні лідери розраховували, що Україна зможе перемогти без ATACMS та F-16, якщо їй буде поставлено кілька десятків сучасних західних танків та достатню кількість артилерійських боєприпасів. Але тепер з’ясувалося, що нові танки поки що на полі бою погоди не роблять. А зробити таку кількість снарядів, щоб ЗСУ хоча б зрівнялися за цим показником із російською армією, ВПК США та їхніх союзників у найближчі місяці не зможуть. Ось і виходить, що без далекобійних ракет та сучасних літаків не обійтися. Думаю, що, зрештою, і ATACMS, і F-16 в Україні з’являться. Тільки за їхньою допомогою ЗСУ доведеться спершу відбивати російський наступ, який швидше за все піде цієї зими.
Найближчі місяці є критично важливими. З нового року у США розпочнеться активна фаза президентської кампанії. Дональд Трамп, ймовірний кандидат у президенти, вже закликав республіканців у Палаті представників забльокувати військову допомогу Україні доти, доки не розпочато офіційне розслідування корупційних зв’язків сина президента Байдена. Можна не сумніватися, що під час президентських перегонів питання допомоги Україні все більше використовуватиметься як засіб політичної боротьби.
А в Польщі наприкінці цього року мають відбутися парляментські вибори, на яких, швидше за все, жодна партія не отримає більшости. Дві найбільші партії країни – правляча „Право та справедливість“ та опозиційна „Громадянська платформа“ – єдині з питання необхідности максимальної підтримки України. Але спільно правити вони не зможуть через гострі протиріччя з інших питань. А в інших варіянтах коаліції ймовірно участь третьої за популярністю партії „Конфедерація“, яка, серед іншого, виступає за скорочення допомоги Україні.
Ціна сумнівів і зволікань винятково висока.