17 березня виповнилась 120 років від народження популярного колись українського письменника Юрія Дольд-Михайлика. Він залишився у пам’яті читачів завдяки пригодницькому романові „І один у полі воїн“. По ньому було знято фільм, котрий подивилося 42 мільйони глядачів. Сьогодні фільм вже забули, але роман письменника все ще видають і читають. Закінчується згаданий твір епілогом, в якому є такі слова: „Яка ж чудова була весна ! Вона полонила, як вино, вона збуджувала, як радість, вона ріднила людей, як ріднить сльоза“. Так письменник описує той день, коли люди дізнались про закінчення війни. І продовжує, що слово „мир“ віднині стало найдорожчим для людей. „Тепер люди стали цінити його. Тепер не було слова дорожчого, ніж це. Бо всі знали: війна – це смерть, мир – це життя !“
Почитав ці речення і сприйняв їх по іншому, ніж півстоліття тому, коли вперше прочитав згаданий роман. Зараз Україна потерпає від злої сусідки Росії, яка вже більше року веде криваву війну. В серпневому номері „Свободи“ за 2021 рік був надрукований мій нарис „Козак-віщун Мусій Вернигора“, який передбачав, що Україна колись стане багатою і квітучою державою. На жаль, прийшла війна. В Інтернеті натрапив на статтю якогось Сергія Бондаренка „Україна в полоні міфотворчості націоналістів“. Автор, до речі – з українським прізвищем, заявляє, що „українські націоналісти живуть в придуманому міфологізованому світі, і це ще раз доказує їхня газета „Свобода“, що виходить в США“. А далі звинувачує автора статті (з російським прізвищем), що він – людина із „міфологізованим мисленням“ і тому „українські підручники мають низький інтелектуальний рівень“. Більшого безглуздя я ще не зустрічав! „Росіянину“ дали можливість написати „український підручник“, і тому він має „низький інтелектуальний рівень“. Цей пан заплутався „між трьома соснами“ і вже незрозуміло, кого хоче принизити – українців чи росіян? Підозрюю, що він і в очі не бачив підручника, співавтором якого я був, бо інакше, перш ніж писати, потурбувався б за власне реноме і хоча б погортав його! Стаття С.Бондаренка з’явилась на російському сайті „Одна Родіна“ в той час, коли війна ще не почалася, але путінська пропаґанда працювала на повну силу, задурманюючи голови своєму населенню. Отже стаття згаданого автора – один із сплесків цієї пропаґанди.
Спочатку я не надав значення згаданій статті (бо мало хто і що пише), але зараз, коли вже пройшов рік війни і ми багато пережили, не можу мовчати. Нехай буде „міфологізоване мислення“, аби не шалений шовінізм, яким „по самі вінця“ заповнені московські видання і сайти. Нехай „міфологізований світ“, аніж світ вбивць і мародерів, який вихлюпнула на наші землі людиноненависницька кремлівська верхівка. Нехай надумані „міфічні герої“ тільки б не заскорузлі путінські пропаґандисти із втраченим минулим і без майбутнього. Автор московської статті насміхається над спробою вияснити з якого року почнеться справжній розквіт України і говорить, що справжнє „благодєнстіє“ можливе лише тоді, коли „українські націоналісти підуть від влади“. А хто ж замінить „націоналістів“ ? Відповідь просвічується між його рядками – московська влада на чолі зі своїм кривавим карликом! Це видно по тому, що Бондаренко хвалить „багатовекторного“ Кучму, котрий „не рвав із Росією“, і Януковича, який остаточно зблизився із нею.
Але ми знаємо, що „таке“ Росія! Неозора територія із природніми багатствами, які забезпечують сите життя Путіна та його оточення, і злиденне, покірне населення, позбавлене елементарних побутових умов і майбутнього. То чи можуть українці прийняти таке путінське „благодєнствіє“ в той, коли по сусідству з ними живуть вільні, набагато заможніші і культурніші народи Европи? Ясна річ, що ні ! Це й злить кремлівського „Цахеса“, який, відчуваючи, що остаточно втратив свій вплив в Україні, розв’язав війну. Чим закінчиться ця війна, ми вже знаємо – перемогою Україні і кінцем путінського режиму в Росії. Вона – неминуча, бо путінської Росії не сприймають ні дорослі, ні діти. Коли це станеться – невідомо, але хотілось би, щоб „весною“, бо весна – це пора, коли пробуджується природа, надії й сподівання на краще. А проте коли б не сталося, процес цей – незворотній, як і зміна пір року на Землі.