Кілька років тому я мав приємність зустрічатися з українською інтеліґенцією у Львівській політехніці. Зустріч була дуже ввічлива, хоча і критична. Особливо критика лунала від одного визначного колишнього дисидента і громадянина Львова, який висловив своє велике здивування і невдоволення, що я у своїх статтях підтримував кандидатуру у президенти України Володимира Зеленського супроти Петра Порошенка, хоча це, сказав він, не дуже важливо, бо я не є громадянином України.
Я пояснив дуже просто: я не так за Зеленського, скільки проти Порошенка – через його корумпованість. Я вказав на яскравий і навіть безличний доказ цієї злочинности у новому шліфованому вигляді магазинів „Рошен“, торгівлю зброєю його виробництва у час війни, де він головнокомандуючий, і повідомлення, що він зробився шостим найбагатшим в Україні олігархом.
По моїй натурі я пішов трохи задалеко, коли звернув увагу на корупцію у самому Львові і сказав, що львів’яни не тільки толерують, але й постійно переобирають корумпованих осіб. Публіка мене не вбила і не видворила зі Львова.
До речі, коли кандидат у президенти В. Зеленський заявив у своїх президентських дебатах П. Порошенкові, що саме він зробив з нього кандидата в президенти, я зітхнув щодо точности того вислову – бо не було б такої грубої корупції Порошенка, його мабуть переобрали на другий термін.
Коли почалась повномаштабна війна 24 лютого 2022 року, я не знав, чого сподіватися від відносно молодого і не відповідно підготовленого як політика президента – недавнього актора. Одначе через два тижні я був переконаний, що у даній ситуації кращого президента не могло й бути. В. Зеленський – сильна індивідуальність по характеру і надзвичайно здібний лідер.
В. Зеленський – не великий полководець, але блискучий і харизматичний лідер, як політик він розуміє, що екран – це його найближчий друг і найсильніша трибуна. Він організував увесь світ навколо України і її потреб.
Недавно у Львові я запитував у цієї інтеліґенції, чи їх влаштовує сьогодні Президент Зеленський. Переважаюча більшість вказувала, що їм не подобається його оточення. При дальших запитаннях виявилося, що це оточення зводиться здебільшого до особи голови офісу Президента Андрія Єрмака, але конкретних доказів проти нього не було представлено, хіба що десь там його родичі працюють чи працювали на Москву.
У діяспорі – дещо інакше, зокрема серед вихідців з західньої України. Всі воєнні заслуги приписують генералу Залужному. Мовляв, Зеленський тут ні при чому. Фактично, заслуга належиться одному і другому, третьому і четвертому. Найбільша заслуга – народу. Деякі, ще більш злісні, навіть твердять, що Зеленський відкриється остаточно зрадником. Відсіч чи дискусія тут зовсім непотрібні, бо докази проти Зеленського чи Єрмака, походять від відомої, але сумнозвісної мережі „баба бабі сказала”.
Річ не у цьому, і взагалі, чому я пишу про таку, здавалося б, дурноту чи примітивність. Бо вона може стати загрозою. Мій батько повчав мене не звертати увагу на примітивних чи злісних людей. Одначе він помилявся. У нашій трагічній історії примітивні і злісні скоїли стільки ж лиха, як зрадники. Не мали ми України не тільки через Ярем Вишневецьких чи Кочубеїв, але також через конфлікти Палій-Мазепа, Винниченко-Петлюра.
Чернь або примітивних людей важко переконувати арґументами і фактами. Краще по-християнzськи запропонувати монашу мовчазність бодай на час війни. Критики Президента Зеленського, прошу Вас, замовкніть у цей критичний час!
Після перемоги буде нагода волати та навіть посилати його у відставку. Прем’єра Вінстона Черчілля британці відставили після перемоги Великої Британії і її союзників у Другій світовій війні. Після перемоги, коли не буде вже загрози Москви, мабуть, не потрібно буде В. Зеленського. Тоді можна буде обирати когось зі Львова або навіть з Івано-Франківська. Наразі нам потрібно Зеленського. Ми любимо слухати поради інших. Тож запитайте американців, англійців, европейців.