Відвідини з дружиною Оксаною Канади, де проживає наш син Данило з родиною і мій рідний брат Микола, були вже третьою нашою присутністю на великій канадській землі, приязній для всіх людей, для всіх національностей. Тому так багато українців шукало там кращого місця для себе і родини. Вони летіли з України і Польщі‚ ставили церкви, будували свої школи. У Канаді вони були собою тоді, коли важко було собою бути на своїх рідних землях. Канада ставала другою батьківщиною для українців.
У Канаді всі люди живуть обіч себе мирно і приязно. На вулицях міст звучать мови усього світу. Люди, яких бачили на вулицях чи в крамницях, всміхнені, веселі. Торонто і Міссіссаґа, де ми провели більшість свого тритижневого побуту, з’єднані з собою близькістю. Ніякої відстані між ними немає, лиш дороговкази говорять, що тут кінчається одне місто і починається інше.
Щонеділі наші люди обов’язково спішать до своїх храмів, щоб взяти участь в Службах Божих. Церков там багато, і всі вони великі і гарні. У неділі там правиться дві і більше Служб Божих. В церквах чудові іконостаси, чудові ікони, а над ними гарні, вишивані українськими, реґіональними зразками рушники. На престолах гарно вишиті обруси. І хоругви церковні, на яких зображені святі ікони, майже всі зодягнені в українські вишиванки.
На жаль, є церкви у Польщі, особливо греко-католицькі, де вишиванка зникає. Сумно, що наше рідне втрачає гідність серед священства в храмах на землі, до якої кинула нас злочинна акція „Вісла“.
Ми почувалися як в Україні, або на рідних землях Надсяння чи Лемківщини. Служби Божі були в гарній звучній українській мові промовляли до нас і заохочували всіх співом до щирої молитви. Церковні пісні такі ж, як в Польщі. У Канаді багато українців, яких доля кинула після Другої світової війни майже з усього Закерзоння і з усієї України. Є багато тих, які в час відлиги, після падіння комунізму‚ їхали шукати кращого життя. Нині там багато заробітчан з України і Польщі, які шукають в Канаді кращого завтра для себе і своїх родин.
На площах при церквах багато авт, а у них гарні, вишиті рушнички або подушечки. Невеликі, але свої, українські. Багато авт мають причеплені герби України – невеликі тризубчики, які в сонці нагадували золото.
У неділю син завіз нас до церкви на Літургію. Церква нова, ще не все до кінця обладнане, ще не всі лавки були заповнені. На Службу Божу прийшло з батьками багато діточок різного віку. Багато мало вишиті сорочки. Хор почав співати знані мені церковні пісні. Здивувало мене, що Літургія ведена була українською і англійською мовами. На вулицях і в крамницях чули цілу гаму світових мов. Нікого це не разить, нікого не ображає. Кожний, якщо хоче, спілкується зі своїми, своєю рідною. Це мені дуже сподобалось. А як сприйняли б таке спілкування поляки в Польщі в своїх містах і містечках, де толерантність буває різна?
Я прочитав для великої громади пенсіонерів у Пенсіоні ім. Івана Франка у Торонто вірші з моєї збірки „Тільки з Богом“. Зустріч з пенсіонерами організував мій приятель Володимир Щурко, син українця з мого рідного Улюча, що над Сяном, який у 1946 році польське військо спалило.
Привітала нас настоятелька пенсіону, В. Щурко сказав декілька слів про мене, про Улюч і мою поезію. Я читав вірші про любов до усього, що рідне. Громада приймала кожен вірш оплесками. Мене радувало мене, що люди, які опинились у старечому домі надалі живуть любов’ю до України, якій у час боротьби за її славу і волю дарували своє молоде життя. Після закінчення презентації мені подарували двотомну „Хроніку Пенсіонів Івана Франка у Торонто“.
Люди, які жили на землях Закерзоння і взагалі на території України‚ розпитували мене, а як є нині в Україні, а як живеться українцям у Польщі?
Пенсіонери говорили про свої життя в часі та після війни, як війна забирала з їхнього життя коханих, найдорожчих. Одна бабуся говорила про її шлях до УПА. На кінець сказала, щоб не називати її, бо у неї в Україні і Польщі є родина. Не хоче, щоб її слова пошкодили комусь.
Свою книжку „Наші спогади“ про минуле і сьогодення подарували Оля і Йосиф Мушки. Ця їхня книжка написана англійською мовою і видана у 2017 році.
Були ми на великому українському цвинтарі. Майже на кожному нагробному пам’ятнику є місце народження померлого. Там спочивають сини і доньки Надсяння і Лемківщини, Підляшшя і Волині‚ сини і доньки Січових Стрільців і вояків УПА. Є могили воїнів Української Галицької Армії і дивізії „Галичина“.
На більшості нагробних дощок є наша вишиванка, на багатьох поміщений герб України – Тризуб.