ТЕРНОПІЛЬ. – До повномаштабної війни та в перший місяць важкого протистояння Олексій Мудрий працював лікарем у Маріюпольській міській лікарні, неподалік із заводом „Азовсталь“. Ранок 24 лютого почався для маріюпольців під звуки вибухів. Хоча ще була можливість покинути місто, медик поїхав у своє рідне відділення. Це було його найдовше в житті чергування, яке тривало аж 26 діб. Перший поранений, молодий чоловік із найважчою раною обличчя, поступив до лікарні наступного дня. Завдяки стараннням О. Мудрого, він вижив. Після початку бомбардування міста, постраждалих ставало все більше, за кілька годин людей привозили по 40 чоловік.
Вже у березні зникла електрика, вода і зв’язок, півмільйонне місто опинилося в темряві. Всі медики працювали на межі можливостей. Найважче було травматологам і хірургам, які проявляли справжній героїзм, рятуючи поранених окупантами людей. Згодом припинив роботу транспорт, постраждалих привозили на будівельних тачанках, приносили у простирадлах на імпровізованих ношах. Обстріли не припинялися. У лікарні було знищено вікна і двері. Сильно бракувало їжі, води та дизельного палива. Їх доводилось добувати співробітникам лікарні. Пацієнтів і загиблих з кожним днем ставало все більше. Лежачі хворі, важко поранені були навіть в коридорах, медики рятували кожного, як могли.
Коли бої вже велись дуже близько до лікарні, дирекція медзакладу вирішила всіх евакуювати.
Родина медика знайшла прихисток на Терно-піль-щині. О. Мудрого разом з дружиною запросили працювати до Теребовлянської міської лікарні.
Місцеві лікарі з великою пошаною та вдячністю прийняли маріюпольських медиків, для яких зберегти життя цивільних та українських військових було найбільшим виявом жертовної любови, людяности та покликанням серця.