МАРКІВКА, Вінницька область. – У цьому селі провів останні дні життя видатний український композитор Микола Леонтович. Музей у Марківці відкрили до 100-річчя композитора – у 1977-му році, а у 2016-му, фактично до 100-річчя першого виконання найвідомішого твору мистця – „Щедрика“, капітально відремонтували.
Деко скрипки Миколи Леонтовича.
Автор експозиції та організатор створення музею – Анатолій Завальнюк, професор Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Архітектурний та художній проєкти виконав львівський художник Ярослав Ульгурський.
Гарне приміщення музею – не єдине примітне у центрі села. Поряд водяний млин, збудований ще у 1903 році. Саме поряд з ним і стояла хата священика Дмитра Леонтовича. На жаль, вона не збереглася.
До батьківської хати повертався Микола зі своїх далеких і близьких доріг: вчився у Шаргороді, працював у селі Чуків, у Вінниці, у Тульчині, у селі Гришино Донецької области, у Києві. Де б він не був, де б не викладав, скрізь створював хори: змішані, дитячі, дівочі, як у Тульчині. Там хор вихованок жіночого єпархіяльного училища називали янгольським.
Створював він і народні оркестри. У селі Чуків, де працював після Шаргородського духовного училища, Леонтович просто із мешканців села і учнів створив оркестру, інструменти до якої купив за власні гроші. Хоча, ясна річ, грошей ніколи не мав: одна із заль музею у Марківці оформлена у фіолетово-бузкових тонах, що за словами працівниці музею Галини Уманець, підкреслює скромні матеріяльні статки Леонтовичів, адже українські селяни домотканий одяг фарбували бузиною, що саме і давала такий колір.
Якось, працюючи з дітьми у Марківці, М. Леонтович зауважив здібності до музики хлопчика Павла Ткачука. Батьки-селяни не могли купити дитині скрипку, тож учитель подарував її талановитому підлітку. Збереглося лише деко від тієї скрипки: воно одне із ексклюзивних експонатів музею.
Панно із назвами творів композитора
Панно із назвами творів композитора є в музеї. Г. Уманець зауважує, що відомо близько 200 його творів, але їх може бути і більше. Неважко уявити, які шедеври він ще міг би створити, якби його життя не обірвалося у самому розквіті – у 43 роки. Довгий час вважалося, що вбив його звичайний грабіжник, який попросився переночувати у їхній хаті. Цю версію наполегливо підтримували у радянські часи. І лише на початку 1990-их завідувачка відділом Вінницького краєзнавчого музею Лариса Семенко знайшла документ, де сказано, що композитора Миколу Леонтовича вбив за вказівкою ЧК аґент Опанас Грищенко.
У 1919 році на прохання Симона Петлюри хорова капеля під керівництвом Олександра Кошиця відправилась на гастролі по світу. В їхньому репертуарі були й перлини Леонтовича „Щедрик“, „Дударик“, „Женчичок-бренчичок“, „Ой, зійшла зоря“, „Козака несуть“. Виступи капелі мали шалений успіх і тривали вже й після падіння Української народної республіки (капеля, зокрема О. Кошиць, так і не змогли повернутися в Україну). А „Щедрик“ у США зажив своїм життям, перетворившись на „Carol of the Bells“.
Саме у цей час М. Леонтович працював над оперою „На русалчин Великдень“. Не встиг закінчити її. Аж у 1982 році її дописав Мирослав Скорик.
Поховали його у Марківці. Від старого цвинтаря уже нічого не залишилось, тільки могила Леонтовича. Спочатку на ній поставили дерев’яний хрест, потім металевий, у 1953 році звели обеліск. А у 2016-му навколо нього постали чотири мармурові плити із назвами творів композитора, обрамлені мелодією „Щедрика“.