Повернімося на хвилинку до Лондону‚ де наприкінці червня відбулася так звана „донорська“ конференція – „Ukraine Recovery Conference“‚ присвячена доленосній темі повоєнної відбудови України та радикального оновлення її економіки. Тому дуже дивно‚ що подія не викликала в суспільстві належної уваги і не дістала всебічного обговорення. Мовчанку блоґерського середовища ще можна зрозуміти: цей говірливий майданчик – не для заглиблення й аналізу‚ там переважно діють чорно-білі картинки у зображенні реальности. Коли йдеться про серйозні‚ складні речі‚ їх мають пояснювати‚ коментувати і пропаґувати найкращі фахівці‚ професіонали.
А речі – вкрай серйозні. Европейці‚ і не тільки вони – конференція зібрала менеджерів‚ теоретиків і практиків з понад 60 країн світу – хочуть бачити Україну на власних економічних ногах‚ бо це означатиме і надійну відпорність російським завойовникам‚ і водночас загальноевропейську і загальносвітову стабільність та рівновагу.
Отож рука допомоги направду щедра. Европейський союз упродовж наступних чотирьох років надасть Україні 50 млрд евро; британський багаторічний пакет фінансової підтримки‚ з ґарантією від Світового банку‚ сягає 3 млрд дол; 1.5 млрд дол. від США підуть для відновлення енерґостистем і залізничних ліній; 840 млн дол. від Европейського інвестиційного банку посприяють відновленню українських шкіл і лікарень. Разом це 60 млрд евро‚ тобто більше половини потреб України – 110 млрд евро – до 2027 року.
Від України тим же часом – і знов таки в її власних першочергових інтересах – чекають тільки ефективних економічно-політичних реформ. „За кожен крок‚ який ви робите назустріч нам‚ Европейський союз робитиме крок назустріч Україні“‚ – ці слова президентки Еврокомісії Урсули фон дер Ляєн можна розуміти‚ як впевненість у вже близькому членстві України в ЕС.
З українського боку залишається‚ властиво‚ лише одне: твердою рукою‚ чесно і нелукаво витягнути країну з болота корупції. Отож у Лондоні чекали від української делеґації якогось показного‚ ефективного антикорупційного проєкту. А дочекалися повернення сумнозвісної ідеї переходу до „кешлес-економіки“‚ тобто до загального скасування готівки. Її на конференції озвучив і намагався обґрунтувати заступник керівника Офісу президента Ростислав Шурма. Мовляв‚ не буде готівки – не буде корупції. Якщо головний економічний фахівець з Офісу президента бачить вирішення проблеми корупції отак по-дитячому‚ то Україна ще не скоро позбудеться цієї вади. Якби ця ідея у практичному застосуванні могла б бути корисною‚ то її вже давно втілили б держави з високим рівнем розвитку інформаційних технологій. Можливо‚ надміру в’їдливо зареаґувала на цю ініціятиву колишня керівниця Української Ради реформ Марія Барабаш‚ але як не в тоні‚ то в самій суті вона має рацію:
„Ростислав Шурма запропонував ліквідувати готівку в Україні в ім’я боротьби з корупцією. „Золотий хлопчик“ команди Президента, який має образ економіста-інтелектуала, величезну довіру Президента щодо економічних реформ, виявився звичайним популістом з розумінням економіки на рівні студента першого курсу навіть не економічного вищого навчального закладу… Навіть в тотально технологічних державах з супер швидкісним інтернетом, не вийшло відмовитися від кешу. Зверну увагу на те, що причина корупції і її механізми в Україні давно виходять за межі готівки у конверті чи дивані. Так, звісно, хабарі даються і готівкою, але вже зараз від рядового поліцейського до топ-чиновника приймають „розрахунки“ безготівковими платежами. Менше фізичного контакту, менша ймовірність попастись. А куди подіти такі жадані українськими чиновниками евро та долари? Чи рішенням української влади їх теж буде ліквідовано?“.
Є корупція‚ бо є готівка‚ не буде готівки – не буде корупції. Такими простими рішеннями складні суспільні проблеми не розв’язуються.