Автор є досвідченим колекціонером і популяризатором української філателії. Як не дивно, у радянські часи сам він виріс у монастирі і з цього почав свою розповідь: „Я виріс у монастирі. Власне, це був Головчинецький спеціяльний дитячий будинок ім. Сталіна, але містився він у колишньому монастирі. Вихован-цями були діти війни, уцілілі на фронтових шляхах. Незалежна Україна повернула монастир УПЦ Москов-ського патріярхату. Промосковська церква негайно заявила, що в дитячому будинку утримували хворих дітей. Було сповіщено: „У повоєнні роки монастир був не тільки закритий, а й практично повністю зруйнований, а на його місці побудовано корпуси інтернату для дітей-сиріт та дітей з психічними розладами“.
Повідомлення про руйнацію і хворих дітей є неправдою. Я прибув до цього дитячого будинку у 1948 році і руйнувань не побачив. Фактично ми зберегли монастирську садибу. Я був зайнятий у художній майстерні і щороку фарбував дах головного корпусу з його двома банями. Промосковські попи зруйнували дах і наростили ще один поверх всупереч архітектурному задуму будівлі. Монас-тирський сад теж вони знищили й наставили там ряд якихось допоміжних будівель. Пошта України випустила чимало марок про храми та монастирі і я маю надію, що колись вийде марка і про Головчинецький жіночий монастир. Не завжди ж там господарювати промосковській УПЦ“.
Нова книга не є енциклопедичним довідником. Розповідь подано у порядку абетки за назвами населених пунктів, де містяться храми і монастирі, зображені на марках і конвертах України та деяких інших держав. Історію і світлини цих споруд подано за науковими та краєзнавчими публікаціями.
Оскільки йдеться про державні знаки оплати поштових послуг, книга не має конфесійного поділу. В ній подано розповіді про сакральні споруди православної, греко-католицької і римо-католицької, протестанської церков, юдейські молитовні будівлі, караїмську кенасу та інші архітектурні скарби, що вціліли від більшовицької навали і у багатьох випадках оновлені.
Крім храмів і монастирів України, подано відомості про ряд церков за кордоном. Цікаву історію мають зображені на марках храми Кар-патської України і теренів Польщі, де раніше масово проживали українці.
У січні 1939 року Карпатська Украї-на через свій репрезентативний орган – Центральну українську раду – проголосила в Хусті незалежність. Того ж року мали відбутися перші конституційні збори державного Сойму Карпатської України. З цієї нагоди чехословацька пошта випустила спеціяльну поштову марку з зображенням старої дерев’яної церкви у селі Ясіні з написом „Карпатська Україна“ та „1 Сойм 2 ІІІ 1939“. Марка була в обігу в Хусті у день засідання 1-го Сойму Карпатської України – 15 березня 1939 року. Для погашення марки пошта виготовила спеціяльний штемпель з датою 15 ІІІ 1939 р. та написом „ХУСТ – CHUST. Відкриття Першого Сойму“.
Поштова марка Польщі 1984 року (художник Януш Висоцький) показує православний собор св. Марії Магдалини у Варшаві. Польська Православна Церква посідає 12-е місце серед автокефальних помісних Церков і була створена в 1924 році для православних християн у східній частині країни, коли Польща відновила свою незалежність після Першої світової війни.
На поштовій марці Польщі 1984 року (художник Януш Висоцький) зображена православна церква Покрови Пресвятої Богородиці в Овчарах – греко-католицька парафіяльна церква, збудована в 1653 році. Це одна з найстаріших лемківських церков. У 2013 році її разом з іншими 15 дерев’яними церквами Польщі та України внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
На марці України 2019 року Олександр та Сергій Харуки показали Собор святої Софії (Basilica di Santa Sofia) – греко-католицький собор у Римі, споруджений наприкінці 1960-х років Патріархом Йосифом Сліпим. Відразу після повернення із сибірської каторги у лютому 1963 року Йосиф Сліпий почав старання та збір коштів на побудову української церкви в Римі. Італійський архітектор Лючіо ді Стефано розробив план будівництва храму на основі планів первісної будівлі Софії Київської – п’ятибанної тринавної церкви в українському неовізантійському стилі. У червні 1967 року розпочато будову, а 27–28 вересня 1969 року Йосиф Сліпий та 17 владик у присутності Папи Павла VI, який переніс сюди із базиліки святого Климента частину мощей св. Климента І і поклав під головний престіл, довершили освячення собору Святої Софії і запрестольної мозаїки, яку спроєктував видатний український мистець Святослав Гординський, а мозаїчні роботи виконала школа Марка Тулія Монтічеллі. На відкритті собору співав мюнхенський жіночий хор „Діброва“ під керівництвом Марії Гарабач. Під час Другої світової війни на німецькій марці для окупованої Польщі зображено панораму Львова з собором св. Юра
У 2007 році Марія Гейко створила марку „Собор святого Михаїла в Аделаїді“ з купоном, на якому зображений вітраж з цього собору. З приїздом до Південної Австралії православного священика о. Петра Грушецького стало можливим започаткувати першу православну парафію в Аделаїді – церкву святого Михаїла. 4 лютого 1950 року відбулося перше богослужіння.
На марці України зображено церкву Святої Великомучениці Варвари – греко-католицький храм у місті Відень, столиці Австрії. 17 червня 1784 року тут було засновано центральну парафію Греко-Католицької Церкви в Австрії.
Таборові пошти обслуговували мешканців українських таборів переміщених осіб у Німеччині у 1947-1950 роках і в таборі полонених вояків Першої української дивізії Української Національної Армії в Ріміні (Італія) у 1946-1947 роках. Ці табори у Реґенсбурзі, Байройті, Новому Ульмі, Ульмі та Ріміні видавали власні марки й касували їх своїми штемпелями, ведучи в своєму обсязі поштову службу. Проте зображення українських церков є лише на марках табору в Реґенсбурзі. Автором цієї серії 16 жовтня 1947 року став відомий український мистець Святослав Гординський (1906-1993).
Наклад книги належить видавництву „Свічадо“, до якого можна звернутися на адресу: Видавництво „Свічадо“, 79008, м. Львів, а/с 808, вул. Винниченка, 22. Електронна пошта: post@svichado.com