Побачило світ чергове літературне надбання Левка Хмельковського, який пройшов нелегкий, тернистий шлях творення свого власного життя, якому можуть позаздрити сучасники і послідовники. Враження від прочитаного – особливі, вони викликані цілим рядом асоціяцій, що пройшли перед очима сучасника, безпосереднього учасника багатьох подій і не без гумору описані автором.
Запропоновані читачам нариси викликають, перш за все, захоплення від причетности автора до доленосних подій творення сучасної української суверенної державности. В його оповідях звичайні перипетії буденного життя набувають громадського звучання, є зразками його нетерпимости до несправедливости, чванства місцевих чиновників, наруги над людськими переконаннями. І при цьому – утвердження віковічних традицій української землі, вірність матері, вірність батькам, вірність землі батьків, вірність вірі батьків.
Переконаний, що запропоновані нариси, написані з певним гумором, знайдуть своїх прихильників і вдячних читачів не лише серед їх сучасників, а й серед більш молодого покоління, оскільки вони змушують читача міркувати, порівнювати, співставляти, дискутувати – тобто думати про минуле і сьогодення.
Та все ж на перший ряд варто вказати на ті епізоди життєвого шляху автора книги, які не ввійшли до нарисів. Це період, коли Л. Хмель-ковський працював у редакції обласної газети і став одним із найавторитетніших авторів цього видання. Його публікації захоплювали точністю, гостротою, рівнем достовірности, викликали широку реакцію читачів і керівництва області. Можливо далеко не всім з керівництва вони подобалися, за що і поплатився.
Доля привела його до установи, яка висвітлювала і пропаґувала досягнення хемічної промисловости колишнього СРСР. Його публікації стали відомими у пресі, на підприємствах та установах галузі. Він об’їздив мало не весь СРСР. У час бурхливих перебудовних процесів він перейшов до праці в Укртелерадіокомпанії, очолив радіомовлення в Черкаській області. Його репортажі завжди вражали точністю, гостротою викладу. Це його матеріяли будили зародження патріотичних рухів, стали передвісниками творення української самостійної, суверенної держави. Він сміливо критикував бюрократизм місцевих чиновників самого вищого ґатунку.
Водночас він залишив певний особистий доробок у творенні правдивої історії України, підготував і видав численні книги-довідники.
Коли він опинився за океаном, то й у цих складних обставинах знайшов себе, став редактором „Свободи“, його публікації утверджують образ України, що особливо актуально у час повномаштабної війни Росії проти України. За свою діяльність у 2008 році він нагороджений орденом „За заслуги“ ІІІ ступеня.
Автор є одним з провідних українських філателістів, пропаґує позитивний образ України засобами філателії, видав у Львові дві книжки – „Краса і велич України“ та „Храми і монастирі України у філателії“. Понад 20 років його голос відомий всій Україні як одного з ведучих християнської радіопрограми „Відвертість“. А ще не згадана його перекладацька діяльність, адже його перу належить цілий ряд унікальних перекладів, які стали знаними в Україні, завдячуючи його таланту.
Такий неповний перелік життєвого шляху автора – становлення цієї творчої особистості, людини нелегкої долі – від голодного дитинства в дитячому будинку, сиротинства, зради оточуючих – до постійного стремління знайти себе у цьому складному світі, на стезі авіяційній, а згодом журналістській, письменницькій, перекладацькій. І на всіх цих щаблях своєї життєвої дороги залишився закоханим у свою працю, чуйний, щирий, товариський, оптиміст, з особливим почуттям гумору, нетерпінням до несправедливості, щедрий на допомогу знайомим і незнайомим.
Вдячний читач – доктор історичних наук, проф. Анатолій Чабан