1945 року в радянському календарі з’явилися два нових свята. У ніч з 8 на 9 травня Німеччина підписала капітуляцію у війні. Величезними літерами, на першій сторінці повідомила про завершення війни газета „Свобода“ 9 травня 1945 року.
У червні в столиці СРСР відбулася парада перемоги: фронтовики кидали до кремлівської стіни прапори переможеного Райху.
Невдовзі після капітуляції Японії назвали святом перемоги ще й 3 вересня. Щоправда, паради не проводили, але цей день також зробили неробочим. А в 1947-му обидва нові свята – 9 травня і 3 вересня – знову перетворили на робочі дні.
Далі про 3 вересня помалу забули, натомість 9 травня люди протягом майже двох десятиліть відзначали приватно: учасники війни в сімейному колі піднімали чарку, обережно згадуючи певні епізоди „окопної правди“ (бо далеко не всі спогади вписувалися в офіційну доктрину, а відхилятися від неї було небезпечно), а родичі загиблих – за упокій душ своїх найближчих.
У 1965-му відновили 9 травня як вихідний день, а 1968-го скасували військову параду 1 травня. Натомість його не перенесли на річницю перемоги – попросту в країні залишилася лише парада 7 листопада.
У незалежній Україні протягом півтора десятиліття відзначали 9 травня так само, як і раніше. За часів президентства Віктора Ющенка формат заходів змінили: починалася урочиста хода ветеранів по Хрещатику, яку очолювали перші особи держави і супроводжувала президентська оркестра, а за дві години починався концерт з вітальним словом Президента України. Під час цього заходу оголошували загальнонаціональну хвилину мовчання.
Найбільш схожою на московську версію паради на День перемоги в Києві було 9 травня 2013 року, за президентства Віктора Януковича, який після Революції гідности наступного року втік до Росії.
І ось тут ключовий момент: чого ж не перенесли на день незалежности, як це роблять майже в усіх країнах світу? А тому, що інших великих воєнних перемог у СРСР та Росії попросту не було. Все інше – до 1945-го і після – поразки, криваві придушення повстань у країнах „соціялістичного табору“ або ганебний альянс з Гітлером 1939 року. Немає чим пишатися.
Перемога над Німеччиною – підстава для пафосної риторики про „велику державу“, для членства в Раді безпеки ООН тощо. Звідси культ „побєдобєсія“ з його символом у вигляді георгіївської стрічки і погрозами деяким країнам Европи „можемо повторити“.
Тим часом Україна рухається в напрямку европейських меморіяльних традицій: від 2015 року відзначається День пам’яті та примирення, і не 9 травня, а 8-го. І, звісно, жодних військових парад цього дня.
Про капітуляцію Німеччини повідомила газета „Свобода“ 9 травня 1945 року.