Закономірно, тихцем і майже непомітно в Америці відходить ціле покоління неоспіваних представників України. Маю на думці уродженців США, дітей еміґрантів з українських сіл. Більшість ніколи в тій Україні не бували, але з оповідань батьків та бабусь розуміли, що це їхній край, їхня ідентичність незалежна від знання мови, а тільки з почуття серця.
Дорослими ті діти навіть гордились своїм походженням, вміли його представляти і хоч тільки словами боронити. Тільки мала горстка з них сьогодні удостоюється згадки в некрологах „Свободи“.
У Лос Аламосі, Ню Мексіко, колисці атомної зброї, 10 березня 2023 року померла на 96-му році свого дуже плідного життя Стефанія Чопик-Сидоряк, авторка двотомових споминів, кількох збірок поезій, голова наглядової ради дорадників Опери довколишнього Санта Фе, альпіністка, і – це ще не повне вичислення активности цієї матері шістьох дітей. У додатку, вона працювала перекладачкою в лябораторії Лос Аламосу і знаходила час провадити фортепіянові курси. За свою активну громадську працю вдячне місто визнало її в 2011 році Живим скарбом Лос Аламосу. І впродовж такого насиченого життя Стефа Сидоряк розповідала всім про країну її батьків – Україну, демонструвала народне мистецтво і особливо музику. Була прикладом ширення правди про Україну.
Покійна залишила нам особливо яскравий приклад народженців США, котрі не лише виростали в культурному середовищі перших поколінь українських еміґрантів, але й, вийшовши з того заробітчанського довкілля, пропаґували інформацію про Україну. Вони зберігали звичаї своїх родин, будували школи, творили хори і танцювальні групи, навіть театри.
Ми звикли говорити про перших українських еміґрантів в США як про заробітчан так, ніби переважаюча більшість іміґрантів до Америки причалювала на вже готові статки. Нашим першим поселенцям в США доводилось обороняти саме поняття України і українців, відмінних від решти слов’ян. Тому вони вважали поширення знань про Україну і правдиву її історію не обов’язком, а просто нормальною частиною життя. Робили вони це в час економічної скрути і вершка американської дружби з Сталіном. Це був час, коли навіть прихильні Україні американці не могли її уявити самостійною, такий Тексас в російській орбіті. Більшість американців не знали навіть про існування України, а серед освіченого американського громадянства побутувала думка про загрозу націоналізму в Україні.
Батько Стефи, Ілля Чопик, прибув до США менш-більш у той самий час і за тим самим стимулом, що й предок колишнього президента Трампа – обидва хлопці не хотіли битись за ті імперські держави, в котрих жили. Ілля Чопик добився до Америки, але його дружина Марена з донькою залишилась в Галичині. Марена закінчила кравецькі курси, купила швейну машину Сіменса і здобула дуже широку клієнтуру. Чопик у міжчасі перевертав небо і землю, щоб спровадити дружину до США. Та в свою чергу не хотіла залишати домівку. Остаточно в 1924 році, отже 10 літ після еміґрації Іллі, вона з доростаючою донькою припливла до Бостону. Місто і біднота житлових обставин тодішніх іміґрантів пригнічували її, і вона ціле життя розповідала про те, як добре жилось вдома.
Стефа виховувалась у Бостоні в період не тільки гострої економічної кризи в США, а й бурхливих суперечок в українських громадах того віку. Її батьки, палкі українські патріоти, зуміли скористатися з обмежених можливостей тодішньої Амери-ки: старша донька Анна стала однією з перших жінок-адвокатів в Америці. Стефанії бракував один-однісінький семестер, щоб отримати маґістерку з фізики в Нортістерн університет, коли її чоловік, Стефан Сидоряк, син одного з священиків -будівничих Української католицької церкви в США, прийняв поклик праці в новій атомній лябораторії в Лос Аламос. Стефа, тоді вже матір двох дітей, закинула свої студії до докторату і вирушила в ще не добудований Лос Аламос.
І впродовж такого насиченого і плідного життя Стефа Сидоряк розповідала всім про країну її батьків – Україну. Коли на початку 1960-их Ватикан впроваджував розмовні мови в церковні обряди, Стефа приготувала переклад повного обряду посвячення Великодніх страв і запропонувала його місцевому католицькому священику, очевидно латинського обряду, бо нашої церкви в Лос Аламосі не було. Священик у порозумінні зі своєю радою перейняв цей обряд для своїх прихожан. У всіх іпостасях своєї професійної праці – перекладацькій, педагогічній і суспільній – вона зуміла вплести згадку про стан земель, з котрих прибули її батьки. Багато робила самотужки, зацікавивши довкілля тим чи іншим аспектом української культури. Стефа відвідувала Україну і села її батьків. Намагалась нав’язу-вати ближчі зв’язки з більшими українськими громадами в США. Нове збройне зазіхання сучасної Росії опечалювало її останні місяці. Похована Стефа Сидоряк у горах Ню Мексіко, що їх знала і любила.