Розмова з президентом Ліґи українських меценатів Володимиром Загорієм.
В надзвичайно складних умовах російсько-української війни завершив свою роботу ХХІІІ Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика, організаторами якого є Міжнародний благодійний фонд „Ліґа українських меценатів“ і Міністерство освіти і науки України. Про особливості цьогорічного конкурсу розповів президент Ліґи українських меценатів Володимир Загорій.
Якщо попередній конкурс розпочався в умовах карантину і фінішував в умовах війни, то цей вже цілковито проходив в умовах війни. Зайве говорити, яким непростим був цей рік. Але, починаючи конкурс традиційно, 9 листопада 2022 року, в День української писемности і мови, ми не сумнівалися, що робимо правильно. І не було жодних вагань: проводити чи не проводити мовний маратон. У цьому ми були солідарні з нашими колегами і співорганізаторами з міністерства освіти.
Наш конкурс вперше відбувся 2000 року і його ініціятором став тоді ще не дуже відомий в Україні Петро Яцик, але добре знаний в Канаді бізнесмен і меценат, „українець, який відмовився бути бідним“, як назвав його в своїй книзі Михайло Слабошпицький. П. Яцик прожив довге життя, був в УПА, після Другої світової війни еміґрував до Канади, став успішною і заможною людиною, і хоч жив на чужині, але завжди думав про Україну. Після здобуття Україною Незалежности він не раз приїздив до Києва, багато спілкувався з людьми і аналізував те, що в Україні ще багато хто до кінця не розумів і чому не надавав значення. П. Яцику насамперед не давала спокою чута ним повсюдно на українських вулицях чужинська мова. Як мудра людина, як людина, яка все аналізувала і багато що могла передбачити на кілька кроків уперед, він розумів, що рано чи пізно питання мови, питання української ідентичности „вистрілить“, постане гостро і нагально. Не знаю, чи передбачав він російсько-українську війну того далекого 2000-го, але одне, що він знав точно, то це те, що Росія так просто Україну „не відпустить“. Саме з цих тривожних роздумів і передбачень і народилася 23 роки тому ідея конкурсу з української мови. І ми її підтримали на одному з наших зібрань у Лізі українських меценатів. А далі розпочався перший конкурс і він був успішний! Пам’ятаю, як тішився з цього успіху П. Яцик. Він назвав конкурс своїм найуспішнішим меценатським проєктом, відчуваючи всю його важливість для України. На жаль, після першого конкурсу Яцика не стало, але ми, усвідомлюючи всю важливість конкурсу, „підхопили“ його, і він продовжив жити! Але не лише Яцик розумів важливість нашого конкурсу для майбутнього України. Це тоді добре розуміли й різні „табачнікі“, які, відчувши небезпеку для „русского міра“, намагалися „закрити“ конкурс, згорнути його маштаби, але ми вистояли. Нас тоді підтримала патріотична громадськість, преса. Зрештою, молодь прагнула і прагне брати участь у нашому мовному турнірі. Сьогодні з відстані у майже у чверть століття ми вже можемо підбивати певні підсумки. Цей конкурс був одним з найуспішніших українських проєктів часів Незалежности України, який не став мильною булькою, який не „видохся“ через рік-два, як це часто буває; який не був позначений жодними корупційними схемами і який ми впевнено вели через усі рифи і підводні течії. Сьогодні наш мовний турнір популярний і престижний у молоді, його знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу, де живуть українці. І головне, він виконував і виконує свою найголовнішу функцію – вчить любові до рідної мови, піднімає престиж української мови, виховує в молоді відчуття українства, патріотизму. І час показав, що наша праця була не марною. Вода камінь точить. За 23 роки через конкурс пройшли мільйони школярів і студентів, тисячі й тисячі з них ставали переможцями на різних етапах конкурсу. І понад два десятиліття без зайвого галасу конкурс виконував свою націєтворчу роботу. Продовжуємо ми цю роботу й сьогодні. І я не втомлююся повторювати: націю визначає мова. Є мова, є нація. Нема мови, нема нації.
Конкурс 2023 року дуже відрізняється від усіх попередніх. Війна внесла в наше життя свої страшні корективи. Зруйновані міста і села. Обстріли ракетами. Переселенці. Вимушений виїзд тисяч і тисяч школярів за кордон. Реалії сучасної України. Але традиційно 9 листопада, у День української писемности і мови, ХХІІІ Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика стартував і нині успішно завершився. Усвідомлюю, яка велика організаційна робота лягла на плечі працівників Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти України і принагідно висловлюю їм подяку. Нагадаю, що конкурс відбувався дистанційно, а самі конкурсанти були як в Україні, так і за багато кілометрів від неї. Треба було зорганізувати всіх, аби одночасно були написані роботи, а потім так само одночасно були відправлені до жюрі. Так само дистанційно жюрі й перевіряло роботи. Нині дистанційно передаємо переможцям електронні версії дипломів і фінансову частину премії на банківські картки, а подарунки надсилаємо „Новою поштою“.
Особлива сторінка в конкурсі – військові. Точніше, ліцеїсти й студенти вищих навчальних військових закладів.
Свого часу це було дуже правильне рішення: запросити як співорганізаторів конкурсу Міністерство оборони України, і з того часу тисячі військових змагалися щороку в конкурсі за звання найкращого знавця державної мови. Мабуть, це дуже символічно і не треба повторювати тезу про те, що Українська армія повинна говорити українською.
Впродовж багатьох років на заключних Святах рідної мови з нагоди завершення кожного чергового конкурсу глядачі дійства в столичному драматичному театрі ім. Івана Франка могли бачити і в залі, і на театральній сцені ліцеїстів Київського військового ліцею ім. Івана Богуна, а також студентів престижних вищих військових навчальних закладів України. До речі, ХХІ конкурс, який проходив у складних „ковідних“ умовах, ми розпочинали саме в ліцеї ім. І. Богуна і не дистанційно! Нас приймав начальник ліцею, Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук, який тоді повернувся важко поранений з АТО.
Як і в минулі роки, серед військових маємо чимало переможців. Перші, другі і треті місця у ХХІІІ конкурсі здобули дев’ятеро. Перемож-цями стали троє ліцеїстів, а серед них Анастасія Білецька, яка виборола перше місце і отримуватиме Прези-дентську стипендію. Президентську стипендію також отримуватиме Оксана Шворак, курсантка Націо-наль-ної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. До речі, найкращими серед вищих навчальних військових закладів стали представники Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Війсь-кового інституту телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут та Інституту Військово-морських сил Національного університету “Одесь-ка морська академія”. Хочу наголосити, що військові змагалися не дистанційно, а традиційно, в авдиторіях.
Президентську стипендію отримуватимуть і школярі в номінації з 3-го по 11-ий кляси, які вибороли перше місце. До речі, хочу нагадати, що цього року вперше – відповідно до Положення про конкурс – в кожній категорії на загальнонацональному етапі жюрі визначило одного переможця, який посів перше місце, двох переможців, які посіли друге місце, і трьох переможців, які посіли третє місце, в кожній номінації згідно з рейтинґом результатів. Таким чином розширюється почесне коло переможців конкурсу. А вибирали найкращих із найкращих за роботами 806 переможців третього, обласного, етапу.
Те, що переможці отримуватимуть Президентську стипендію, – це вагома державна підтримка української молоді, яка хоче знати мову. А отже, наголошую, це й підтримка самої державної мови! До речі, тих школярів, які вибороли перше місце і закінчують 9 і 11 кляси закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та плянують вступати до закладів фахової передвищої та вищої освіти, також треба підтримати, створивши їм пільгові умови при вступі. Тут я хочу підтримати Павла Гриценка, директора Інститу-ту української мови НАНУ і голову жюрі конкурсу, який говорив про це на засіданні журі конкурсу. На мою думку, варто було б також державі відзначити вчителів української мови, які підготували переможців конкурсу. Не буду розшифровувати – відзнаки можуть бути різні. Для держави це невеликі витрати, а для громадської думки і піднесення престижу вчителів української мови та відзначення їхньої вагомої суспільно-корисної роботи це надзвичайно важливо.
Щороку в кожному конкурсі наші переможці отримували в подарунок – окрім премій – ще й бібліотечки важливих патріотичних книжок. Не був винятком і цей конкурс. Сьогодні, коли вся Україна збирає датки на підтримку нашої армії, на нашу перемогу, ми дякуємо нашим меценатам, які в таких складних умовах знаходять можливість підтримати не лише наших захисників, а й такий важливий національний проєкт як конкурс з української мови. Цього року переможці обласного і загальнонаціонального етапів мовного турніру також отримали сотні книжок.
Кожен меценат, який нині надає допомогу конкурсу з української мови, працює насамперед на майбутнє України. Хтось, можливо, скаже: є ж набагато важливіші потреби під час війни, на які меценати могли б давати кошти. Все це так, і ми також даємо кошти на нашу армію, але разом з тим ми добре усвідомлюємо, що мова – це також наша зброя у війні з московським аґресором. Напевне, Росія завжди буде нашим вічним північним сусідом, якщо, звісно, не розпадеться на багато суверенних і незалежних країн, а отже, ризик аґресії з її боку буде постійним. Арґументи у неї давні і добре знайомі нам: мовляв, „ми захищаємо російськомовне населення в Україні“ і „Росія там, де російська мова“. Тому маємо вагому причину всіляко підтримувати українську мову навіть тоді, коли здається, що нині це не першочергово.
Говорячи сьогодні про найщедріших меценатів нашого конкурсу, хочу насамперед згадати Союз українок Австралії, який чи не з найперших років конкурсу підтримував його. Маємо список тих осередків СУА, які дали свої пожертви на ХХІІІ конкурс: Союз українок – Новий Південний Велс, Союз українок Вікторії, Союз українок Південної Австралії, Крайова управа Союзу українок Австралії, Українська громада – Кабраматта-Ферфільд. Цього року до СУА приєдналася Фундація українознавчих студій в Австралії, яка також стала щедрим меценатом нашого мовного турніру. Наша особлива вдячність двом українкам – Любі Квасниці-Кей, голові Крайової управи СУА, та Валентині Домазар, її культосвітньому референту, які, усвідомлюючи важливість нашого патріотичного проєкту, всіляко його підтримують. До речі, минулого року Союз українок Австралії передав на потреби Збройних сил України 200 тис. грн.
Яке майбутнє нашого конкурсу? Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь якось сказав, що „українська мова є і залишається маркером не тільки нашої свободи та ідентичності, а й сили“.
Дуже правильні слова! До речі, Т. Кремінь – один із тих, хто всіляко підтримує наш конкурс як унікальний і важливий державницький проєкт і добре знає йому ціну.
А щодо конкурсу можу сказати одне: він є і вже залишиться в історії України, бо ж він і сам уже частина цієї історії, як і люди, які стояли біля його витоків. А щодо майбутнього цього проєкту, після перемоги, то вірю, що ми ще матимемо не одне чудове Свято рідної мови на честь завершення кожного конкурсу в найпрестижніших столичних залях. А переможців конкурсу вітатимуть перші особи держави й імена цих переможців знатиме вся Україна, а саме дійство транслюватиметься всіма державними каналами. Принаймні так має бути.
Розмову записала Світлана Короненко-Слабошпицька
Восени, 9 листопада, у День української писемности і мови розпочнеться ХХІV Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика. Оголошуємо збір пожертв.
Кошти можна перерахувати на рахунок UA3033485100000000260 02125426 у Відділенні ПУМБ „РЦ В М. КИЇВ“. Міжнародний благодійний фонд „Ліґа українських меценатів“, код 20069985.