Вже майже 30 років мені не дає спокою думка: чому влада України – а вона чимало років з дня проголошення незалежности 22 січня 1918 року була неукраїнською – ніколи не проголошувала до всіх українців поза Україною сущих заклик повертатися до рідної землі?
Були за ініціятивою української діяспори здійснені якісь невдалі напівміри на кшталт статусу закордонного українця. Але прихований опір неукраїнської влади поховав ці наміри. Хоч можна сказати, що не тільки прихований, але і явний.
Про що можна говорити, якщо у документах ліквідована графа „національність“? Можливо у випадку деяких країнах вона не надто важлива, але для України, землі якої віками заселялася окупантами, присутність цієї графи є питанням виживання автохтонної нації. Особливо зараз, коли ворог на окупованих землях насильницьки заставляє брати російські паспорти.
Тож перше, що потрібно зробити, як пише совість української нації генерал Григорій Омельченко, це повернути графу „національність“ в документи. Друге: юридично оформити всім українцям закордоння можливість отримувати документ з дозволом постійного проживання в Україні.
Зараз, коли ворог з Москви докладає всіх зусиль, щоб знелюднити наші землі, це – особливо важливо. П’ята колонна скаже: ‘Не на часі“. Насправді, саме навпаки. А як це оформити юридично – це питання до фахівців. Була б політична воля здорових сил Верховної Ради.
Павло Макієнко – голова Асоціяції вихідців з України,
Ню-Йорк