Головна подільська вулиця починалася на Привозі за Вознесенськими воротами. Вознесенський узвіз з’єднував Верхнє місто з Подолом. Він вів з Копиріва Кінця – давнього передмістя за Львівськими (Жидів-ськими) воротами. Площа Привоз існувала ще в давньоруському Києві і називалася так, бо сюди з навколишніх місцевостей звозили продукти сільського господарства. А збіжжям, для прикладу, торгували на Житньому Ринку.
На краю Привоза стояла Свято-Вознесенська церква, зруйнована кримчаками в XVI столітті.
Ця церква (позначена на плані числом 1) знаходилась біля сучасного Подільського будинку побуту на проїжджій частині вулиці Верхній Вал. На жаль, Вознесенська церква до нашого часу ще не досліджена.
Поруч з Вознесенською церквою починалася знаменита Замкова вулиця, яка ще зі скитських часів вела на гору Щекавиця. Далі головна подільська вулиця вела до церкви Миколи Притиска, точніше до Свято-Миколаївського православного монастиря (позначені числами 2 і 3).
Цей монастир був зруйнований кримчаками наприкінці XV століття. Про назву храмів нам дає підказку Миколаївський домініканський монастир, збудований поруч. Слід зауважити, що кримчаки руйнували тільки верхи храмів. Тому автор вважає, що на глибині три метри від сучасної поверхні в значній мірі залишились стіни двох Свято-Миколаївських храмів з давньоруськими фресками. Наш обов’язок розкопати залишки храмів і відновити їх в первинному стані.
Після зруйнування храмів Св.Миколая була споруджена Ново-Миколаївська оборонна церква, яка через півстоліття була переосвячена домініканцями на католицький костел Святого Миколая. Цей костел в 1610 році добудували, і в такому вигляді він проіснував до 1930-х років, коли і був зруйнований совєтами.
За Микільським монастирем стоїть так званий будинок Петра I, який збудований на місці кам’яниці XVI століття і знаходиться на головній торговій вулиці Подолу.
Пройшовши 50 метрів на південний схід, підходимо до фундаментів церкви Св.Михаїла. Про Михайлівську церкву на Подолі згадують давньоруські літописи і відомі історики (позначена числом 4).
На мою думку, залишки церкви, зруйнованої кримчаками наприкінці XV століття, повинні зберігатись на висоту до трьох метрів, бо татари руйнували тільки верхи храмів. Плюс культурний шар товщиною приблизно у три метри, і перед нами можуть постати значні залишки відомого давньоруського храму.
Знову ж таки, згідно точки зору автора, Михайлівська церква на Подолі у Києві має в давньоруській історії своїх “нащадків”, дуже схожих на першовзірець. У давнину ті ж самі майстри будували в інших місцях храми згідно взірця. У даному випадку майстри поїхали в Смоленськ і збудували там церкву Петра і Павла – таку ж як Михаїла.
Церква св. Михаїла згідно свого духовного навантаження мала обслуговувати Головне подільське торговище.
Далі головний торговельний шлях проходив повз так звану кам’яницю Івана Мазепи і підходив до давньоруської Іллінської церкви, яка була споруджена на місці Іллінської церкви XVII століття. Навпроти цієї церкви на теперішньому порожньому місці колись стояв старовинний Грецький монастир VII століття нашої ери, в якому прийняла хрещення княгиня Ольга (позначений числом 5). Цей монастир був зруйнований в XVI столітті кримчаками.
Це – наша національна святиня, бо тут першою на Русі хрестилася княгиня Ольга. З урахуванням того, що кримчаки не ламали храми до фундаментів, а збивали тільки їхні верхи, то так само можна припустити, що на порожньому майданчику навпроти Іллінської церкви, на глибині якихось двох-двох з половиною метрів збереглися залишки собору і келій VII століття. Це був би найстарішим храмом Києва.
Далі головна дорога підходила до Дніпровських воріт давнього Подолу, біля яких швартувалися торгові кораблі із “варяг у греки”.
У нашій короткій мандрівці ми відвідали п’ять давньоруських храмів, які поки що цілком не знищені сучасною будівельною індустрією. То ж, шановні друзі, поспішайте з пошуками.