У січні традиційно вшановували д-ра Володимира Горбового – багатолітнього діяча УВО та ОУН, оборонця політв’язнів у політичних процесах. В. Горбовий народився 30 січня 1900 року в Долині. Під час Першої світової війни воював у австрійської армії. На італійському фронті втратив око. Починаючи з 1918 року перебував у складі Української галицької армії, брав участь у поході на Київ у 1919 році. У міжвоєнний період студіював юридичні науки в Празі.
„До 1991 року на батьківщині ім’я Горбового було під суворою забороною, оповите таємничістю з неґативним забарвленням, – пише авторка книги „Візьму твій меч“ Дарія Бібик. – Не зважаючи на те, що д-р Горбовий тривалий час жив серед земляків, наші знання про нього дуже загальні. Все ж ми маємо бути вдячними людям, що доклали зусиль, аби поставити в ряд флагманів нашої національної боротьби ще одного велета – Володимира Горбового“. Як організатор акцій непокори політиці польського уряду у ставленні до українського населення В. Горбовий багаторазово потрапляв до рук польських каральних органів та відбував покарання у Стрию, Львові, Березі Картузькій. В. Горбовий блискуче виявив свої адвокатські здібності під час „Варшавського процесу“. Саме тоді адвокат захищав Степана Бандеру на судовому процесі за вбивство польського міністра Пєрацького та домігся, щоб смертний вирок йому було замінено на довічне ув’язнення.
Починаючи з 1930-их років прізвище В. Горбового нерозривно пов’язано з ОУН. Перша конференція ОУН відбулася у листопаді 1927 року в Берліні. Саме тоді було утворено провід ОУН, куди увійшло багато членів УВО. Це був непростий процес, тому Євгенові Коновальцю довелося докласти чимало зусиль, аби перетворити процес злиття УВО з ОУН безболісним. Зрозуміло, що очолити ОУН мала сильна кандидатура. У книжці „Брати просторів“ Михайла Андрусяка наводиться розповідь одного з ув’язнених, який відбував покарання разом з В. Горбовим. Він, зокрема, свідчив про те, що саме д-р В. Горбовий поручився перед полковником Є. Коновальцем за те, що С. Бандера буде йому гідною заміною.
До серпня 1947 року д-р В. Горбовий працював юрисконсулом у Міністерстві земельних справ у Празі та паралельно виконував місію ОУН в Чехословаччині. У травні 1947 року Москва разом з польськими та чеськими сателітами підписали договір про спільну боротьбу з українським національно-визвольним підпіллям. 1 серпня 1947 року В. Горбового було заарештовано і передано польській владі. 9 липня 1948 року д-ра В. Горбового було передано радянській владі. Московський уряд засудив патріота до 25 років таборів.
Збереглося чимало спогадів людей, які каралися разом з д-ром В. Горбовим. У книжці „Четвертий вимір“ колишній політв’язень Авраам Шифрін писав: „В глибині, під Братськом, були лише спецтабори. Тут були такі люди, як кардинал Сліпий, або голова першого національного з’їзду українців друг Бандери Володимир Горбовий. Його багато разів привозили із концтаборів до Києва, Львова, показували „потьомкінські села“, та щасливе життя України. Йому в цих поїздках обіцяли усі блага спокійного життя, професорську посаду в Києві та повне забезпечення. Потрібно було тільки підписатися під закликом до українського народу з осудженням ідей націоналізму, а також засудити боротьбу за вільну Україну. Але В. Горбовий незмінно обирав повернення до таборів. В. Горбовий був зразком поведінки для всіх політв’язнів. Чесність, турбота про інших на шкоду собі, скромність, людська гідність та сміливість – ось що характеризувало його поведінку. Про постійне спілкування В. Горбового з представниками КҐБ писав і Святослав Караванський: „Доктор на жодні умови не погоджувався… Прагнення боротьби у нього було невмируще“.
У серпні 1972 року В. Горбового відпустили „на волю“. Йому не дозволили виїхати в Прагу до сина, створили навколо нього атмосферу нетерпимости та ненависти. Хоча В. Горбовому пощастило повернутися до рідної оселі, проте умови були створені нестерпні. Згодом В. Горбовим заопікувалася Аделя Семків, яка стала свідком останніх років життя патріота.
22 травня 1984 року земний шлях д-ра В. Горбового завершився, проте чимало сторінок його життя ще чекають на своїх дослідників.