14 квітня цього року‚ перебуваючи на лікуванні від тяжкої недуги у Редвуд-Ситі‚ округ Сан-Матео‚ Каліфорнія‚ помер український історик‚ академік Академії наук вищої школи України‚ дійсний член Української вільної академії наук в Ню-Йорку‚ почесний професор Національного університету „Києво-Могилянська академія“ Сергій Білокінь.
Це той учений‚ про якого замало сказати – „один з“‚ оскільки маємо перед собою рідкісне для пострадянської науки явище‚ котре годі виміряти навіть титанічною працездатністю і плідністю – десятками книжок і тисячами статтей‚ також годі виміряти феноменально широким діяпазоном і карколомною складністю досліджуваних тем. Бо над цими похвальними якостями високо здіймається‚ як приклад-заклик для майбутніх істориків‚ животрепетне людське сумління‚ непохитна інтелектуальна чесність і синівська вірність Україні. Він буквально дихав нею‚ її минулим‚ її вічним.
Народився С. Білокінь 1 липня 1948 року в Києві‚ в родині вчених-ботаніків. Вже в ранній юності вибрав долю національно активного українця. Іван Дзюба згадував‚ як на початку 1960-років‚ тобто ще до тюремного ув’язнення‚ його‚ хворого на туберкульоз‚ відвідав у лікарні 15-річний Сергій і став розпитувати про заборонені радянською цензурою героїчно-трагічні сторінки української історії‚ культури‚ літератури.
Згодом І. Дзюба писав: „Цьому „тихому“ і скромному чоловікові змолоду властиве було те‚ що тепер називаємо „духовним аристократизмом“ – у смаках‚ критеріях‚ реґляментації й поцінуванні культурних явищ. З цим він прийшов у 6о-ті роки в шістдесятництво‚ у Клуб творчої молоді‚ де був поруч Алли Горської і Віктора Зарецького як носій культурницької традиції. Його перші наукові розвідки присвячені історії української інтеліґенції; чи не перший у тогочасній Україні він порушив табу на цю тему і наголосив наслідки винищення чи занепаду української аристократії для подальшої долі національної державности – то тепер усі це „знають“‚ – а тоді? Тоді треба було протистояти вульгаризовано-демократичним упередженням…“.
Як він переймався усім пережитим рідним народом‚ рідною культурою‚ літературою‚ мистецтвом‚ рідною мовою – був і блискучим філологом! – життям і долею Церкви‚ трагедією Голодомору‚ можемо засвідчити і ми „свободівці“: у 2000 році С. Білокінь‚ тоді вже лавреат Шевченківської нагороди за дослідження „Масовий терор як засіб державного управління в СРСР‚ 1917–1941“‚ працював декілька днів і ночей в нашому редакційному архіві‚ оцінивши „Свободу“ як правдиве дзеркало українських і світових подій трагічного ХХ сторіччя.
Відійшов С. Білокінь від нас у Страсну п’ятницю. З приводу цієї обставини так відгукнувся його товариш‚ письменник‚ перекладач і вчений-математик Максим Стріха: „За православним переказом‚ Господь напередодні великих свят забирає до Себе найбільших подвижників. Хочу вірити‚ що Сергій Білокінь сьогодні вже має нагоду безпосередньо спілкуватися з тими діячами старої та новітньої України‚ чию діяльність він прискіпливо вивчав і пам’ять про кого ретельно беріг. А подвижницька праця самого вченого назавжди збережеться в сотнях ним написаних наукових текстів першорядної ваги. Хоч‚ безумовно‚ самого Сергія‚ який був містилищем унікального набору знань про українське минуле‚ не замінить уже ніхто“.