Вітрильник Ігоря Пилипчука прибув до Полінезії

Працівник редакції тижневика „Свобода” Ігор Пилипчук продовжує кругосвітню подорож на човні-вітрильнику „Еней”. Він двічі перетнув Атлантичний океан, обійшов Південну Америку і тепер перебуває в Тихому океані. З ним при кінці серпня мала електронну розмову директорка департаменту видавничої справи і преси Держтелерадіо України Вален­ти­на Бабилюлько. Інтерв’ю з дозволу І. Пилипчука подається з деякими скороченнями.

 

Прийміть, Ігоре, найщиріші вітання з нагоди Дня незалежности України. Де зараз Ви перебуваєте?

Вашого електронного листа я отримав на гарному острові Мурея, який знаходиться в Тихому океані на відстані 15 кілометрів західніше відомого острова Таїті, і є територією Французької Полінезії. Сьогодні „Еней” стоїть в бухті під назвою Опуноху, якраз в тому місці, де стояв на якорі човен відомого англійського мореплавця Джеймса Кука в 1769 році під час його першої експедиції, за 10 років до того як він став жертвою канібалізму на Гаваях. В 20 метрах, на березі, встановлені два невеликі монументи, які відзнають місце, де він висаджувсвся на берег.

27 липня я мав туристичну прогулянку порослими тропічними джунґлями горами острова, де познайомився з деякими місцевими історичними артефактами. Це марае – піраміди з каменів – місця молитв і ритуалів полінезійців, залишки жител аборигенів. А за день перед цим мав нагоду побувати на приватному концерті місцевих танців, включно з „Танцем вогню”.

На щастя, канібалізму тут більше немає і можна відносно безпечно відвідувати острови, яких 130 у Французькій Полінезії. На них проживає близько 300 тис. людей. На великих островах, а особливо на Таїті, сильно відчувається французький вплив. Хоча останнім часом почалося активне відродження полінезійської народної культури, яка довгий час подавлялася.

Для туристичного загалу Полінезія відома атолами, коралами, прозорою водою, чорними перлами і татуюванням, яке вважається найкращим у світі, через що багато туристів повертаються додому з характерними орнаментами на різних частинах тіла.

 

 

Ви вже рік в морі. Тільки вряди-годи ступаєте на сушу. Яке відчуття у вас, коли після кількох десятків днів нарешті можна робити значно більше кроків, ніж в океані робите на „Енеї”?

Існує таке жартівливе поняття, як „морські ноги”, які „виростають” в морі. Організм пристосовується до постійного розгойдування, формується відповідне відчуття балянсу, руки автоматично хапаються за все, що може втримати у випадку сильного нахилу. Коли після довгого переходу ступаєш на сушу, починається зворотній процес. Справді, перші кілька днів хитає і деколи інстинктивно хочеться за щось схопитися. Але цей період швидко проходить.

 

Скільки ви вже здолали миль водним шляхом? Які події найвиразніше вам пам’ятаються?

Багато яхтсменів рахують тим чи іншим способом кількість пройдених морських миль. Звичайно з допомогою бортових комп’ютерів. Це свого роду цифровий покажчик досвіду – чим більше миль, тим досвідченіший мореплавець. Але цей покажчик досить умовний. Можна обійти дов­кола світу без зупинок, записати десятки тисяч миль на свій рахунок і при цьому залишится без досвіду заякорення в складних умовах. Нап­риклад, в сильний вітер, або коли високі хвилі, на коралах, на кам’янис­тому дні, на великій глибині. Комбі­нація факторів безмежна і брак дос­віду може легко призвести до помилок, а значить і до поламок, створити небезпеку для життя, як це сталося кілька місяців тому на острові Пасхи, коли під час шторму, стоячи на якорі недалеко від берега, загинув яхтс­мен-одиночка.

Я пройшов приблизно 15 тис. миль., хоча в моїй філософії крейсерського плавання числа не мають великого значення. У кожного свої цінності. Для мене найцікавіше і найцінніше – це безмежний простір океану, де відстань і час втрачають вагу. Там минуле і майбутнє сприймаються інакше, ніж в суспільстві. Там розумієш, що минуле – це відбитки подій в пам’яті, які поступово втрачають контури і стираються, як хвилі за човном. А майбутнє – це проєкція думок, бажань і страхів. Минулого вже не існує, а майбутнього ще немає.

Але це коли в морі. В портах найцікавіше – це люди. За рік я потоваришував з багатьма цікавими людьми різних національностей і культур – більше, ніж за останні 20 років на суші. Деколи доля створює неймовірні комбінації подій і характерів.

Якщо згадувати події, то найбільше і надовго запам’яталися небезпечні випадки. Один з них стався біля береґів Бразилії, коли вночі на великій швидкості я щасливо розійшовся з рибальським човном на відстані двох метрів. Він виник з темряви несподівано і змінити курс не було жодної можливости. Ще один випадок закарбувався в пам’яті – нічний шторм біля мису Горн. Тоді я всю ніч простояв, вчепившись в поручні, щоб не літати в каюті, і молився, щоб човен витримав навантаження.

 

Тепер, коли хмарочоси залишилися в минулому і вам відкрилася невимовна краса інших пейзажів, яким віддаєте перевагу? Які вони пейзажі океану і його берегів? Чи стали б ви малювати океани й моря, якби раптом відкрили в собі талант художника? Чи пишете словесні картини, які згодом ми зможемо прочитати не тільки у ваших щоденниках, але й у спогадах, котрі колись неодмінно стануть книгою?

Міста – відносно нове суспільне явище і, напевно, тимчасове. Згідний, що життя в містах неприроднє для людини саме через те, що ми там відірвані від природи. Картинні галереї, концерти музики, так як і книжки – це спроба хоч якось компенсувати цей недолік. Але навіть найкращі картини не здатні передати багатомірний простір життя, живу красу природи, завжди різний захід сонця, рух хмар, форма яких постійно змінюється, або ритм хвиль, однорідних на перший погляд, але серед них нема і двох однакових, або космічну безкінечність зоряного неба посеред океану. Я роблю періодичні записи, фотографії, навіть короткі відеофільми, але чи вийде з цього щось варте книжки – не знаю. Час покаже.

 

Чи проблеми, які кожна людина має на землі, супроводжують люди­ну в морі?

Гарне питання. Протягом життя я багато разів переїздив, деколи радикально змінюючи навколішнє середо­вище, сподіваючись таким чином позбутися зовнішніх проблем. Але вони всюди їхали за мною. Щоб з ними розібратися, треба навести порядок у собі. Саме для цього варто і треба подорожувати і змінювати обставини життя. Це і є основна мета моєї подорожі.

 

Чи Ви відчули полегшення від усамітнення? Чи навпаки нестримно хочете повернутися в світ метушні і всепоглинаючої зайнятости?

Наша метушня і надмірна зайнятість – це спроба вирішити внутрішні проблеми зовнішніми діями. Набагато ефективніше проблеми вирішуються, якщо почати з середини. Але в цьому випадку потрібна тиша, як зовнішня, так і внутрішня. Люди різні, у кожного свій життєвий шлях і не всі однаково сприймають ізоляцію. Особисто я не маю з цим жодних проблем і почуваюся комфортно. Краще ніж в суспільстві.

 

Чи знають Україну в світі? І якщо так, то якою знають її в тих далеких країнах, на землю яких Ви ступали під час подорожі?

Покищо про Україну в світі знають мало. Найкраще Україну сприймають ті, хто знайомий з українцями через особисті контакти, або подорожі до України. Від таких людей я чув багато позитивних відгуків про українську гостинність. Україна – молода держава і я впевнений, що тепер, коли кордони відчинені, правдива, позитивна інформація про неї буде швидко поширюватися через персональні контакти.

 

Я ще не запитала про зроблені вами світлини. Ви вчилися фотомистецтву чи це просто набутий досвід?

Фотографія мені подобалася змалку, але ніколи ніде не вчився і професійно не практикував. 95 відсотків світлин зроблені камерою, якою обладнаний звичайний телефон – ще один приклад високого розвитку сучасних технологій. Моя складність з фотографіями не стільки в тому, щоб їх зробити, скільки в тому, щоб їх показати людям в інтернеті. В порівнянні з Америкою і Европою, в інших країнах, особливо на островах, інтернетний зв’язок слабенький, або дуже слабенький. Серед улюблених фото ті, які зробити було найскладніше – з гори, або зверху в океані з допомогою дрону.

Щиро вітаю всіх з річницею Неза­лежности України. Бажаю Україні мудрих провідників і національної єдности. Україна – молода держава і попереду в неї широка дорога для розвитку. Одне з найбільших досягнень за роки незалежности – це можливість українців виїжджати за кордон. Подорожуйте – це розширяє кругозір, стимулює уяву і допомагає пізнати себе.