„Свобода“ продовжує друкувати уривки з щоденника працівника редакції Ігоря Пилипчука, який на вітрильнику „Еней“ самітньо породожує довкола земної кулі.
10 вересня
Два дні штилю сильно тиснуть на психіку. В цьому сенсі сильний вітер, навіть шторм, легше переноситься, бо там є з чим працювати. Штиль можна порівняти з пустотою, порожнечею. В морі штиль не буває повним спокоєм. Як правило, він завжди супроводжується довгими пологими хвилями, які постійно розгойдують човен. День такого розгойдування – і вже стискаєш зуби. А коли штиль не повний, а дує легенький вітер – буває ще гірше. Піднімаєш вітрила, і, з одного боку, чим їх більше – тим краще, бо вони дають швидкість, яка зменшує гойдання. Але якщо вітру недостатньо, щоб їх наповнити – додатково до розгойдування додається постійне хлопання.
Тепер вітер достатній, щоб тримати вітрила наповненими, швидкість задовільною, а хвилі – невисокими.
За прогнозами, перехід від Таїті до Фіджі довжиною майже 2,000 миль мав бути суцільною приємністю. Не зважаючи на велику відстань – те саме, що перетнути Атлантику – тут вітер завжди помірно дме в одному напрямі вздовж екватора. Але в реальності трапляються зони штилю, як, власне, і сталося. Треба було взяти з собою більше алькоголю. У Французькій Полінезії ціни на спиртні напої штучно завищені. Основна причина – абориґени спиваються. В якийсь момент вияснилося, що через аґента, який оформляє папери для входу і виходу з країни, і послугами якого я скористувався, можна купити алькоголь без митної націнки. Ціни виявилися неправдоподібно низькими. Я замовив певну кількість пляшок, які розділив з мореплавцем Сергієм – наші капітанські запаси. Тепер, з огляду на останній штиль, шкодую, що не взяв більше. Попереду знов показують слабенький вітер.
16 вересня
Саме сьогодні зранку, наливши води в чайник для кави, стояв і думав, що навіть нема про що писати – в цьому переході нічого цікавого не стається. Коли раптом прийшла висока хвиля з лівого борту, і так гойднувся човен, що чайник, який стояв на столі з’їхав в бік нахилу, вдарився об бортик, вилетів поза стіл, зробив сальто в повітрі і впав на підлогу дном, не розливши при цьому води, хоча кришка злетіла при першому ударі. Такого я ще не бачив. Чайник – з водою і без неї – неодноразово злітав на підлогу, але щоб не розплескати воду – це вперше.
Вчора бачив велику рибу – понад метр довжиною. Вона півгодини вивчала наживку, що тягнеться за човном і проіґнорувала її. Потім кілька хвилин тикалася носом в блискуче перо підрулювача. Схожа на жовтоплавникову тюну, бо мала жовті плями вздовж хребта і біля хвоста. А може акула, бо вела себе дуже впевнено.
Позавчора пірвав геную (переднє вітрило). Зняти, щоб зашити, не беруся, бо сильно хитає. Іду під основним вітрилом зі швидкістю на півтора вузла меншою, ніж звичайно – близько п’яти вузлів.
Сьогодні зранку телефонував Сергій. Він тримається в 60 милях позаду, але навіть на зарифлених вітрилах поступово наздоганяє. Його човен довший і з плоским дном. На попутному вітрі легко робить сім-вісім вузлів. Порадив, щоб не стримувався і розправив крила – нехай рухається природньо.
17 вересня
Вітер – 25 з поривами до 35 вузлів, хвилі – до шести метрів, періодично дощ. Повністю зарифив ґрот, бо після того, як пірвав геную, він приводить човен до вітру на хвилях кожних 10 хвилин. Набридло прокидатися вночі, щоб кожен раз виправляти курс. Швидкість менша, але спокійніше жити.
Десь опівдні побачив метрах в п’яти за кормою синьо-зелену рибу – махі-махі. Закинув наживку і через 10 хвилин вже мав рибу на гачку. Почав тягнути, але вона зірвалася – вискочила з води, зробила кілька кульбітів у повітрі і залишилася жити.
Через годину мав іншу на гачку – також махі-махі. Велику – більше метра. Десь півгодини боровся з нею. Коли, нарешті, підтягнув її до човна і спробував витягнути з води, сильно хитнуло. Через кілька секунд ми обоє лежали на палубі. Я дістав кілька добрих синців і гулю на чолі – скоро пройде. Доля махі-махі склалася інакше…
Але найскладніше було витяти філе при вітрі, хвилях і гойдалці. Зайняло кілька годин і коштувало втраченого ножа, який злетів у воду, і „нерозбивної“ розбитої тарілки, яка не повинна битися. Тепер маю пів відра рибного філе. Першу частину з’їм сьогодні сирою, другу посмажу завтра, решту – в морозильник, який увімкнув з цього приводу вперше і який купував саме для зберігання зловленої риби.
18 вересня
Сьогодні був в особливо роду „ресторані“: круговий вигляд на південну частину Тихого океану і найсвіжіші продукти. Є ресторани, які обертаються в горизонтальній або вертикальній площині. На відміну від них, цей рухається в трьох площинах, причому одночасно. Це робить перебування в „ресторані“ дуже своєрідним, а досвід – абсолютно незабутнім, а також унеможливлює неуважне споживання страв, сповільнює їх поїдання і, таким чином, сприяє кращому засвоюванню.
Я мав великий шматок смаженої махі-махі з гарніром зі свіжих помідорів і зеленого горошку. На десерт – чорний чай з невеликою кількістю білого рому, подвійне печиво з двома видами шоколадного масла і, після всього, маленьку еспанську сигару для повної картини.
Якраз коли закінчив обід по лівому борту стояла тяжка темна довга хмара. Я рухався до одного її кінця і думав, що уникнув ще однієї зливи. Але коли через 15 хвилин оглянувся, то здивовано знайшов себе оточеним хмарами з усіх сторін. Куди зникла тяжка хмара? Почалася злива і ппродовжується по цей час – вже кілька годин. Стіна дощу навкруги, не видно просвіту.
Схоже, що я потрапив у зону конверґенції південної частини Тихого океану. Ця зона найбільш активна, коли через неї проходить метеорологічний фронт. Звичайно вітер тут раптово змінюється з північно-східнього до південного і досягає 40 вузлів. В даному випадку вітер змінився і почав стихати, а прийшла полоса злив.
20 вересня
Прохожу між групою островів Вавау і маленьким атольчиком Току. Його не видно, хоча згідно з мапою я в трьох милях від нього на південь. Хоча мапи помиляються. Два рази помічав великі помилки в електронних мапах. Тому стою вже годину і вдивляюся в ранкову темноту – щойно почало світати. До того ж на небі далі хмари і ніч темна.
З-під хмар зненацька рвонув порив вітру і майже поклав човен на бік. Через 10 секунд все повернулися до норми.
О 6:35 розвиднілося досить, щоб побачити обидва острови. Мапа не помилилася – за три милі на північ бачу невисоке підвищення над рівнем води, поросле деревами. Напевно, пальмами. Важко розібрати. Це Току. З протилежного боку на відстані 24 миль ледве видно контури Вавау. Пройшов чисто.
До наступної групи островів Лау – 242 милі. По ходу – багато маленьких острівців з кількома зазначеними проходами між ними. Там місцеві вожді вперто відстоюють традиційний стиль життя. Добре було б минути це місце вдень, коли добре видно.
22 вересня
Була досить складна ніч, а потім і вся неділя. Дощі, дощі, дощі.
Вночі підійшов до проходу Онеада між атолами, які розміщуються дуже близько один до одного. Ширина проходу – близько п’яти миль. Саме перед ним, миль за сім, почався шквал. Несподівано вітер змінився на протилежний, пішов сильний дощ – злива. Так було зо дві години, після чого – штиль. Заходити під моїм мотором у прохід вночі без радара, на основі електронної мапи, яка деколи помиляється, я спершу не наважився. Вирішив, що ляжу в дрейф, а коли розвидниться, піду далі. Хотілося дійти до Фіджі до суботи, бо протягом вихідних там високі ціни на всі державні служби.
Спати не зміг і провів майже всю ніч на палубі під дощем, працюючи з вітрилами, бо вітер то з’являвся з різних сторін, то зникав. Нарешті дощ трохи стих, і я таки зайшов у прохід під двигуном. На півдорозі почало світати. Мапа не помилилася – всі атоли на своїх місцях.
Поступово почало проглядати сонце, але вітер не появився до 10-ої години. Зате коли подуло – красота! На воді хвиль немає, сонце і „Еней“ плавно рухається куди потрібно.
Посмажив порцію махі-махі. Після безсонної ночі вона видається заслуженою.
23 вересня
Кілька годин тому перемістився в часі. Не хвилюйтеся – поки що тільки в годинниковому часі, не в реальному. Пересік 180 меридіян – умовну лінію, де час перестрибує на день вперед (або назад), де сьогоднішній день стає завтрашнім. Тобто кілька хвилин тому в мене була 11 година ранку 22 вересня, а коли пересік лінію – та сама 11 година ранку, але вже 23 вересня.
Дощі зупинилися – сонце і добрий вітер. Вчора ще раз впевнився, як важливо мати певну частку щастя в житті. Після складної дощової ночі і напруженого дня зібрався кілька годин поспати. Завів будильник на дві години вперед, ніби все виглядало в нормі: маршрут, вітрила. Ліг, і в цей момент прийшло текстове повідомлення від Сергія – пролунав типовий сигнал телефону. Відповідати відразу не хотілося, бо вже був напівсонний, але всеж таки протягнув руку до телефону, і випадково зачепив екран таблоїда з мапою, де позначений маршрут. Зображення збільшилося і я побачив, що прямо на моєму шляху лежить маленький риф (Navutu reef), якого на попередньому зображенні мапи не було видно!
До нього лишалося п’ять миль і якби я ліг спати на дві години, то прокинувся б раніше. I не від сигналу будильника.
В лоціях пишуть, що багато вітрильників закінчили свою подорож тут, на Фіджі, тому що потрапили на корали, яких тут багато і при поганому освітленні їх не видно.
Над островом стояла темна довга хмара.
25 вересня
Фіджі. Прибув ще до заходу сонця. Краще не могло бути.
Саме коли треба було повертати до карантинної стоянки, вітер помінявся і майже вся дорогу – чотири години – вдалося пройти під вітрилами замість гучного двигуна. Хвиль не було, швидкість сягала деколи шести вузлів, світило сонце – перфектно, як кажуть українці в Америці.
Постійно був контакті з Мелою – моїм аґентом на Фіджі. Вона полагоджує всі офіційні питання, а їх багато. А з появою віруса – ще більше. Хоч вона й коштує грошей, але я вважаю, що вони добре потрачені.
Мела написала, що завтра зранку прийде медична служба. Всі служби тут платні, а на вихідні дні ціна за послуги збільшується значно. Я просив Мелу не призначати відвідини офіційних органів на вихідні. Можливо колеґи медики не беруть додаткову плату? Побачимо.
Після щоденних шквалів останного тижня перша спокійна ніч на якорі видається раєм. Справді, тут дуже спокійно. У будь-якому разі у цей момент. Всього кілька човнів довкола мене і повно місця – не треба хвилюватися, що якір може не утримати човен на місці у випадку сильного вітру – є куди дрейфувати. Мальовничий захід сонця над невеликим островом з пальмами на тлі неба. Сьогодні ляжу спати на палубі.
На базарі столиці Фіджі.
27 вересня
Зранку прокинувся в неймовірну тишу. Навіть не пам’ятаю, коли останній раз переживав таке. В місті зажди щось шумить, якесь авто десь їде; поза містом – вітер в листі дерев; на морі – вітер в такелажі, хлюпіт хвиль. Сьогодні неділя, і на березі ніяких робіт не було. А тут, на воді, – штиль без хвиль. Так тривало кілька годин, потім піднявся легенький вітерець з півдня.
Вчора припливали військові заповнити дві форми, і медик – взяти мазок на вірус і поміряти температуру. Сьогодні серед дня знов припливали міряти температуру. Завтра буде письмовий результат тесту і можна буде пройти звичайну процедуру оформлення в’їзду в країну.
Раз на день по радіо зв’язуюсь з Сергієм. Він підрахував, що Фіджі – 75-та країна, в яку він заходить з моря і 104-та взагалі. Серйозний досвід. Цей перехід Таїті-Фіджі – його перший сольний за багато років плавання.
6 жовтня
Кілька днів у Марині Дінарау. Двічі був у містечку Наді. Перший раз на розвідці і за новим телефоном, бо старий вмер, другий – за продуктами, риболовним обладнанням і деякими технічними частинами.
Містечко маленьке, цікавого мало, крім індійського храму, розмальованого всіма можливими кольорами, куди мене не пустили.
Марина гарна, все чистеньке, магазини, ресторани під рукою, люди привітні і завжди готові в усьому допомогти, хоча деколи з неадекватними результатом. Все це – на найбільшому острові Фіджі – Віті Леву.
Мені дуже шкода місцевих жителів – через вірус всі туристичні місця порожні: шикарні готелі, бунґало, гольфові поля, ресторани і т. д. Туризм – єдиний серйозний бізнес на Фіджі.
Через вірус всі туристичні місця порожні.
Персонал марини вдячний, що завдяки відносно невеликій кількости яхтсменів вони залишаються на роботі і не приховають цього в розмові.
Сьогодні перейшов на острів Малоло Лаілаі. Тут все орієнтовано на туристів. Стою в Маскет Ков – відоме місце серед яхтсменів. Захищена стоянка, буї, марина, місця для снорклінґу прямо не відходячи далеко від бару, шезлонґи різного типу і розміру на кожному кроці, басейн з тікі-баром, бунґало на винайм з місцем для яхти, не говорячи вже про мальовничі заходи сонця. Нарешті я відчув, чому слово Фіджі асоціюється з вакаціями (відпусткою).
Через три дні тут відбудеться традиційна регата, і всі сподіваються на приплив туристів. Кожен може прийняти участь на своєму вітрильнику, або як член команди у когось іншого. Через велику кількість мілин і обмежену кількість рук на „Енеї“, я не братиму участи.
Але це все орієнтовано на пересічного туриста. Дехто називає такі організовані туристичні центри резерваціями для туристів, а я – ґетто.
10 жовтня
У Маскет Ков простояв чотири дні. Загалом на регату зібралося близько 50 човнів. Власне, це не зовсім регата, бо подія розрахована на п’ять днів і включала перегони невеликих катамарів (Hobby Cat), чотири перегони великих вітрильників, розваги – ром-ран (rum-run) жартівливий біг на п’ять кілометрів, бажано в костюмі пірата, де на дистанцї бігуна чекають келішки з фіджійським ромом. А також святкування 50-річчя незалежности Фіджі.
Я все таки брав участь в перших перегонах, хоча і не своєму човні – на Сергієвому. Головним чином, щоб підтримати подію під олімпійським гаслом „Головне не перемога, а участь“.
Увечері була вечірка для учасників, а наступного ранку – офіційне відзначення Дня незалежности, де виступав прем’єр-міністер Фіджі.
Тут туризм приносить 40 відс. національного доходу і сильно страждав у зв’язку з вірусом. Тому місцеве населення до туристів відноситься добре. Принаймні я почуваюся тут комфортніше в порівнянні з Французькою Полінезією.
Дуже гарні заходи сонця, які відзначаються м’якими пастельними кольорами.
Святкування 50-річчя незалежности Фіджі.
11 жовтня
Перейшов на острів Мана – 10 миль від Маскет Ков. Зайняло приємних три години. Помірний вітер, невисокі хвилі, сонячний день.
Все було б ще краще, якби наприкінці двигун не почав видавати вже добре знайомі мені звуки – швидкість обертів почала самовільно змінюватися. В результаті я відволікся від маршруту і сів на кораловий риф.
На щастя, через 15 хвилин вдалося знятися і зайти всередину бухти через вузенький канал.
Пірнув перевірити – пошкодження незначні. Тепер залишилося перевірити двигун.
На острові невелике село. Частина острова зачинена – там видно з десяток бунґало, очевидно, курорт і, напевне, порожній – як і скрізь. На протилежному боці місяць тому знімали якийсь серіял – видно сцену та інші конструкції.
Завтра пляную рушити далі – на острів, де фільмувався „Cast away“ з Томом Генксом. На жаль, не знаю назви української версії фільму.