Продовжуємо друкувати щоденник мореплавця Ігоря Пилипчука, працівника редакції тижневика „Свобода“, який на вітрильному човні „Еней“ вирушив у подорож довкола світу.
Вигляд з дрону на острів Ломбок з острова Ґілі Аір. Праворуч „Еней“.
16 березня 2021 року. Ті, хто довго живе в Індонезії, кажуть, що час тут ґумовий. Справді, минуло два з половиною календарних місяці від останнього запису, а психологічно здається, ніби всього кілька тижнів. За цей час я двічі побував на острові Балі. Другий раз провів там місяць. Тиждень тому перейшов 25 миль від марини Дель Рей на острові Ґілі Ґеде до острова Ґілі Аір. Спробую відтворити події і враження останніх двох місяців у наступному тексті, бо недавно сталася хвилююча, як на мене, подія – в третій раз вийшов з ладу двигун. І втретє винна та сама помпа високого тиску, яку вже двічі повністю ремонтували в Португалії і Чилі. Перше, що сталося, – через годину після виходу з марини Дель Рей я помітив, що тиск масла впав з 40 (нормально) до 15 одиниць. Подумав про дві причини: або підтікає паливо з помпи і потрапляє в картер, або масло старе і від високої температури втратило в’язкість. Перевірив рівень – більше, ніж має бути. Вирішив замінити на нове і сподіватися на краще. Після заміни масла тиск був у межах норми півгодини, після чого знов пішов у долину. Дійшов до острова Ґілі Аір, став на якір, почитав в Інтернеті, що люди пишуть. Дехто пише, що низький тиск – це нормально. Я заспокоївся.
Пройшло кілька днів. Три дні тому припливли до мене місцеві і повідомили, що я можу стати на буй (це надійніше, ніж на якорі), за невеликі гроші. Завів двигун, витягнув якір, почав рухатися до буя. І тут почалося…
Спочатку оберти двигуна почали коливатися, але не довго. Через кілька хвилин вони самовільно підскочили до максимальних, двигун ревів, з вихлопу валив білий дим. Спробував скинути оберти – ніякої реакції. Перекрив подачу пального – так само. В цей час течія почала зносити човен вбік. Вискочив на ніс і знов кинув якір, бо кругом повно рибальських човнів і можна зіткнутися. Поки добіг назад до двигуна, щоб перекрити повітря, він зупинився самовільно. Перевірив рівень масла – набагато вище норми. Тобто, всередину двигуна таки потрапляє пальне, проходить у камеру згорання, і двигун стає неконтрольованим. Англійською мовою таке явище називається run away, що в перекладі приблизно означає – двигун втікає.
Проаналізувавши ситуацію, вирішив, що найвірогідніша причина – інжекторна помпа. Завтра відвезу її до майстра на сусідньому острові. І буду шукати іншу, про запас.
22 березня. Острів Ґілі Аір, Індонезія. Чекаю відправлення човна, який перевезе мене і ще 21 пасажира на острів Ломбок. Він відправиться, коли набереться 22 людини. Ґілі Аір – один з трьох невеликих островів біля Ломбоку. Інші два – Мено і Траваґан. Всі три відомі як дуже ліберальні туристичні місця. Хоч вони заселені мусульманами і молитви з місцевої мечеті чути п’ять разів на добу, це нічому і нікому не шкодить.
Напівголі туристки у відвертих бікіні з густими татуюваннями на всіх частинах тіла поруч з закутаними з голови до ніг мусульманками – звичайне явище – і жодних проблем з боку місцевого населення. Так само як і з алькоголем, який місцеві не вживають, і маріхуаною, кущі якої ростуть на місцевих городах поза хатою, або „чудесними грибами“ – галюциногенами, які можна нескладно дістати, наприклад, поспілкувавшись з барменом.
Є кілька готелів середньої кляси, але в основному – кращі чи гірші бунґало, ресторанчики в колоекваторіяльному стилі, тобто без стін, тільки з дахом. Жодного автомобіля і мотоцикла з бензиновими двигуном. Є невелика кількість з електричним приводом, але більшість пересувається велосипедами, невеликими кіньми з підводами, або пішки.
Враховуючи, що тут температура повітря і води в океані мало міняється протягом року, є гарні місця для снорклінґу, підводного плавання, а ціни на проживання і харчування – невисокі, в звичайні часи ці острови заповнені туристами певної кляси. Це не мій стиль туризму, але багатьох він приваблює. Значна частина туристів – з Росії, України, Польщі.
21 квітня. Вчора і позавчора працював над двигуном – встановлював назад ту злощасну помпу високого тиску, що вже третій раз від початку подорожі вийшла з ладу.
Хоч місцевий механік Дева Маде запевнив, що помпа відремонтована, про всякий випадок попросив його купити і перевірити ще одну – про запас. Знайшов її в Токопедії – індонезійський варіянт eBay. Звичайно, краще було б замовити з Европи і бути впевненим, що вона подійде, але в Індонезії дуже складна і заплутана митна система. Тому вибрав місцевий варіянт.
Вирішив встановити цю новішу помпу. І не дуже здивувався, коли вона не підійшла – центральна вісь виявилася закороткою. Зняв і поставив стару – не працює. Не створює потрібного тиску пального на виході. Врешті зібрав з двох непрацюючих одну добру і завів двигун.
Сьогодні, в понеділок, винайму скутер на Ломбоці і відвезу непрацюючі частини назад до механіка. Сергієві з яхти „Валентина“ також треба в місто, щоб віддати пашпорт на продовження візи. Орендувати скутер коштує в п’ять разів дешевше, ніж авто. На двох – в 10 разів. Великого досвіду їзди на такому транспорті ні в мене, ні в нього нема. Але Сергій вже двічі успішно їздив до міста сам, тому він сяде за кермо.
В 9-ій ранку ми вже піднімалися по гірській дорозі, повільно, серед інших скутерів і авт, деколи оминаючи мавп посеред дороги, котрі полювали на туристів, які їх підгодовують. По обіді плянували повернутися на човни.
Скутери – основний вид транспорту в Індонезії.
Скутери (нешвидкий і простий в керуванні мотоцикл) – основний вид транспорту в Індонезії. Тільки на Білі їх біля трьох мільйонів на чотири мільйони населення. Нерідко можна бачити на скутері чотирьох – двох дорослих і двох дітей. Також індонезійці перевозять ним вантажі неймовірних розмірів – багатометрові дошки, металеві конструкції, мішки з травою. Причому за неписаними правилами дорожнього руху.
Напевно тут існують офіційні правила, але всі їздять, як зручно, і поліція на це закриває очі – на вулиці з одностороннім рухом їдуть назустріч рухові, якщо так ближче, навіть незважаючи на заборонний знак; на перехрестях пропускають один одного тоді, коли з якоїсь сторони назбирається більше скутерів; не завжди зупиняються на червоне світло. Дивно, але якось працює. В мене склалося враження, що їзда за правилами тут більш небезпечна, ніж без них.
За весь час я бачив чотири аварії на скутерах – дві з місцевими і дві з туристами. Враховуючи надзвичайно малу кількікість туристів у цей вірусний період, напрошується висновок, що в аварії потрапляють в основному туристи, тому, що не вміють їздити за місцевими правилами.
1 травня. Минуло 10 днів, як я виїхав до механіка, щоб відвезти помпу на повторний ремонт.
Завдання виконане – помпа в механіка, Сергіїв пашпорт отримав нову візу. Але замість човнів, ми несподівано опинилися на Балі. Втретє. Як казала моя мама – людина плянує, а Бог креслить. Але все по порядку.
Мої спогади коротко перервалися на гірській дорозі Ломбоку 21 квітня біля 10-ої год. ранку. Останнє, що пам’ятаю – багато авт і скутерів, повільний рух, переднє колесо нашого скутера потрапило в яму, і Сергій розгублено натискає на ручки керування.
Я і Ярослав – один з моїх добродіїв на Балі. Кілька днів після операції.
Наступний епізод в пам’яті – мене кудись несуть люди, в шиї сильний біль, ніг не відчуваю. Краєм ока бачу розбитий шолом, що лежить край дороги. Короткий переїзд, лежачи на задньому сидінні чийогось авта до медичного пункту. Півтори години чекання на авто швидкої допомоги і ще година тряски і крутих поворотів під звуки сирени на шляху до лікарні Сіолам в місті Матарам, де зробили скенування пошкоджень.
Діягноза – перелом двох шийних хребців зі зміщенням і тріщина в третьому. Консультація з лікарем визначила наступний крок – операція. Теоретично можлива на Ломбоці, але молодий вік лікаря, характер пошкоджень і відсутність деяких медичних пристроїв вказали на високий ризик. Більший, ніж ще один переїзд.
У результаті через два дні я знов опинився на Балі в лікарні Балімед, а ще через день хірург Лананґ вдало зробив складну за п’ять з половиною годин операцію.
Тепер 5-6 місяців реабілітації. З них три місяці треба провести в жорсткому корсеті кругом шиї, який заміниться на м’якший ще на три місяці.
Внутрішній стан, на мій подив, рівний і стабільний, незважаючи на несподіваність події, фізичний біль і дискомфорт. Не розумію, чому і для чого так сталося, але твердо відчуваю, що тут присутній Божий сенс.
3 травня. Розмірковую про складний і заплутаний візерунок правил і обмежень, за якими функціонує світ медичного страхування. Тримаю в руках договір, де за першою сторінкою з підписами і печаткою, ідуть 28 сторінок дрібного тексту з переліком обмежень і ситуацій, в яких страхування не дійсне. Дорожня пригода на скутері входить у цей довгий список.
Так виглядає, що медичне забезпечення помірної вартости для туриста за кордоном покриває медичні витрати тільки у випадку, коли людина отримала пошкодження на рівній підлозі в межах готелю. З розмов з іншими яхтсменами я зробив висновок, що багато з них або мають обмежені покриття за невисоку ціну, в основному тому, що в деяких портах їх вимагають, або не мають жодного.
Думаю, що в основі такого вибору лежать оцінка ризику і досвід, коли покриття, куплене для водного туризму, не покриває випадків на суші. І навпаки. Як кажуть, якби знав, де впаду, підстелив би соломи.
Звичайно, в ідеальному випадку добре мати універсальне покриття на всі випадки життя в усіх частинах світу, але серед моїх знайомих мало хто може дозволити собі таку розкіш через надмірно високі ціни. У моєму випадку це означає, що всі медичні витрати мають бути оплачені готівкою.
І вже вкотре за час подорожі життя дивує мене несподіваними подіями. Після аварії Сергій не відходив від мене два тижні – ні вдень, ні вночі. Таня, Филип, Ярослав, Наталя неодноразово допомагали в різних питаннях без жодного прохання з мого боку. Індонезійці Коді, Альберт відвідували в лікарні і допомагали вирішити практичні питання.
Свого роду діюча американсько-християнська ідея в мініятюрі, коли національні і релігійні бар’єри між людьми зникають, а в основі відносин лежить чиста і безкорислива любов до ближнього. За такий досвід варто обійти кругом світу і трохи постраждати.
4 травня. Вчора був на пляновому прийомі у хірурга. Лікар признався, що кожен раз, коли мене бачить, його серце починає прискорено битися. Очевидно, операція й справді була складною.
Народний цілитель Ціркус на Балі робить зі мною магічні вправи.
А тепер лежу горілиць на веранді у народного цілителя на ім’я Ціркус на Балі. Півгодини тому він робив зі мною свої магічні вправи, перевертаючи зі спини на живіт, намазуючи оліями і натискаючи на різні точки тіла. Трохи схоже на масаж, але інакше. Загальне почуття краще, тіло вібрує, болей немає. Кажуть, що це тільки початок, а основні наслідки візити проявляться поступово у вигляді подій. Сказав, що через місяць я буду в порядку.
Я запитав, чому зі мною сталася така пригода, сподіваючись придати події якийсь сенс, пояснити, або визначити свою помилку. Після другої спроби Ціркус показав пальцем на голову.
І що би це означало? Напевне, нічого. Індонезійці живуть і мислять дуже просто, не шукаючи в подіях особливого змісту і не витрачаючи час на аналізу минулого і міркування про майбутнє. В їхній мові, яка відображає особливості світосприйняття, навіть немає часів і відмінків. Все життя проходить тут і тепер.
Глибинний зміст такого світосприйняття особливо ясний, коли дивлюся з перспективи події 10-денної давности на безглуздість переживань з приводу проблем минулого, якого вже немає, або майбутнього, якого ще немає і може й не бути.
Ціркусові – біля 80 років, приймає він нереґулярно і грошей не бере.
5 травня. Вчорашній день закінчився гарним вечором в італійському ресторані під живу музику. Грали джаз і, дякуючи, не дуже голосно. Я не був впевнений, що зможу висидіти кілька годин, бо під вечір завжди піднімаються болі в шиї. Але кілька знеболюючих і склянка доброго червоного вина майже зняли проблему. Тимчасово.
Крім нас з Сергієм і Тані з родиною, була американка Шенон з дочкою Олівією. Виявляється, що вона і Ярослав, син Тані, закохані. Цікаво спостерігати за першим коханням, яке розвивається на очах і з підтримкою батьків. Мудрий підхід.
На ранок прийшла розплата за приємний час – болі сильніші, ніж звичайно. При ходінні все ще не можу тримати стабільну рівновагу, деколи спотикаюся на рівному місці.
Післязавтра треба їхати до лікаря на Ломбоці для контрольної рентґенограми. Можливо виясниться, чому болі тримаються так довго.
Кожен день відчувається проґрес: перший раз зміг сісти, перший раз пройшовся, перший раз піднявся сходами.
Загальні пляни залишаються незмінними, хоча і відкладаються до осені – перехід через Індійський океан до Африки. В грудні-січні – мис Доброї Надії і далі, через Атлантику, в сторону Північної Америки.
Якщо хтось має бажання допомогти покрити медичні витрати, можна надіслати чека до Кредитівки у Випaні (SUAFCU, 60-C North Jefferson RD., Whippany NJ 07981; Ihor Pylypchuk, account #161202), або переказати через PayPal (pylihor@gmail.com) або Wise (pylihor@gmail.com).