Завдяки музиці людина отримує злагоду і душевне піднесення й незвичайне вдоволення. Варто пригадати заслуженого українського композитора, піяніста, обдарованого педагога та громадського діяча Віктора Косенка, який своєю діяльністю увійшов в золотий фонд культури. Він народився 11 листопада 1896 ріку в Петербурзі. Батьки В. Косенка з дитинства прищепили йому любов до українства. В. Косенко в молодому віці переїхав до Варшави, де навчався гри на фортепіяні, відвідував оперні вистави, концерти, захоплювався піснею і музикою видатних музикантів, які мали вагомий вплив на його майбутню творчість. Згодом повернувся до Петрограду, де закінчив консерваторію, а у 1918-1928 роках працював викладачем гри на фортепіяні в Житомирському музичному технікуму. Згодом здобув звання професора і працював в Київському музично-драматичному інституті (з 1934 року – консерваторії). Більшовицький режим вимагав радісних музичних творів. В цьому періоді В. Косенко перейшов до неокласиків. В. Косенко був яскравим представником романтичної музики першої половини ХХ ст. Він компонував цінні музичні твори української фортепіянної і камерної музики, сонати, етюди, прелюдії, цикли романсів на вірші українських і російських поетів. Прекрасні сонати для симфонічної оркестри увійшли до клясичного надбання української і світової музики. І хоча в радянську добу окремі твори композитора були заборонені, усе ж понад 250 його музичних творів мали колосальний вплив на загальний розвиток музичного життя в українській культурі.
Ще у Житомирі він створив камерне тріо, яке проводило велику просвітницьку діяльність: лише в Житомирській трудовій школі відбулося понад 50 концертів і понад 200 виступів на заводах, фабриках, перед військовими та в сільських місцевостях. Він здійснив тримісячне концертне турне у робітничі райони Харкова, Донбасу, Дніпропетровська, згодом проводив плідну творчу діяльність в Києві. В. Косенко був членом жюрі конкурсів музикантів-виконавців у Києві, Харкові, Москві і Ленінграді, працював з самодіяльними хорами заводів „Більшовик” і „Ленінська кузня”, де з його участю була створена музична школа.
Більшу частину життя В. Костенко прожив у Житомирі. Як згадувала співачка Зоя Гайдай, слухачами були, насамперед, селяни, робітники і солдати. Костенко жив бідно, на життя заробляв, ілюструючи музикою показ фільмів і даючи лекції для дітей. Сучасники розповідають, що любителі музики бігали за ним з кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта.
Твори композитора увійшли до золотого фонду української фортепіянної музики. В. Косенко прожив лише 42 роки, але створив ряд прекрасних музичних шедеврів. У своїй творчості композитор спирався переважно на клясичні традиції Миколиу Лисенка, які намагався популяризувати. Своєрідний парадокс, що в суверенній українській державі в половині червня 2016 року Верховна Ради змушена була прийняти закон, який встановлює 35-відсоткові квоти для пісень українською мовою в радіоетері.За цей закон проголосували тільки 268 народних обранців. Чи є така подібна суверенна держава в Европі, яка занедбує спів її рідною мовою?
Останні роки свого життя В. Косенко жив у Києві, де помер 3 жовтня 1938 року і його поховали на Байковому кладовищі (надгробний пам’ятник з граніту виконав скульптор Леонід Шервуд). В пошану В. Косенка, з нагоди його 100-річчя видано поштову марку. З 2001 року Національна спілка композиторів України та Міністерство культури і туризму заснували нагороду ім. В. Косенка, яка щорічно вручається композиторам за видатні досягнення в галузі музичної творчості для дітей та юнацтва. Також засновано музей в Києві.