6 вересня 2023 о 12:30 пополудні перестало битись гаряче українське серце Лариси Кий з дому Лозинської. Важка недуга тривала понад два роки. В ході цієї тяжкої недуги, коли одна з медичних сестер запитала, що вона бажає найбільше у своєму житті, Лариса сказала, що хоче, аби її внуки говорили українською мовою.
Лариса народилась у Мюнхені 17 березня 1950 року і приїхала кораблем з Европи разом з батьками Марією (з дому Сафян) та Евгеном Лозинськими наприкінці січня 1951 року.
Лариса поєднала найкращі риси своїх батьків – мамин запал та татову розсудливість. Лариса бралась до своїх завдань запалом, але з рівноважністю. Крім школи, займалась народними танцями, клясичною музикою на фортепіяно (правда з меншим запалом), була у Спілці української молоді, Українській студентській громаді у Ню-Йорку, Союзі українських студентських товариств Америки (СУСТА). Рівночасно вона студіювала і здобула остаточно докторат з економії на Колюмбійському університеті у Ню-Йорку. Все своє професійне життя була професором економії в різних університетах. У тому напрямі вона займалася не тільки навчанням, але також постійною працею над собою та публікаціями.
Головна громадська праця зосереджувалась у Об‘єднанні жінок оборони чотирьох свобод України (ОЖ ОЧСУ), Українському конґресовому комітеті Америки (УККА) та довгі роки очолювала Злучений українсько-американський допомоговий комітет (ЗУАДК), який під її керівництвом значно поширив свою діяльність по цілому світу, де жили українці, зосереджуючись останнім часом на Україні. Ця праця годувала та давала притулок бідним, рятувала потерпілих та від 2014 року лікувала воєнних поранених та інвалідів України.
Лариса була настільки діяльною в громаді, що ніби не мала часу на особисте життя.
Але цю ділянку Лариса ніколи не занедбувала. У 1974 році вона вийшла за Мирослава Кия, і через три роки в неї народився перший син Олекса, згодом доня Лада і другий син – Евген. Мабуть, найбільшим успіхом її життя було те, що її діти не тільки говорять українською мовою, але і з маминим запалом ставляться до України, відвідуючи та допомагаючи їй.
Лариса Кий (справа) з чоловіком та дітьми.
Лариса була дуже доброю людиною з природи, старшою і мудрішою сестричкою для свого брата, вірною подругою життя Мирославові та взірцевою мамою і бабцею.
Цінність людського життя можна вимірювати різними способами, але християнське і українське життя зокрема можна вимірювати добрими ділами, які залишають слід не тільки серед членів її родини, а також у громаді, в якій вона виростала та працювала фактично для українського народу по цілій плянеті. Цей шлях добрих діл залишається там, де ці діла доходили до людей, яким вона допомагала, а також символічно – як приклад до наслідування.
Мабуть, найкращий пам’ятник Ларисі стоятиме не на цвинтарі Св. Андрія у Савт Бавнд Бруці, але у діяльності її дітей та друзів, які згадуватимуть Ларису не тільки словом, але і ділом. Вічна їй пам’ять!
Аскольд Лозинський, брат