Відень і Україна – якось не в’яжуться в нашій свідомості в одне ціле. А поміж тим, мало є европейських столиць, де наша присутність була б настільки закорінена. Українському туристові є що побачити в цьому колись найбільшому місті Европи. (На початок ХХ ст. у Відні мешкало два мільйони осіб, на пів мільйона більше, ніж зараз).
Козацький слід
І перші згадки про українців належать до часів славетної оборони міста від турків у 1683 році. Тоді українське козацтво геройськи проявило себе, захищаючи Західну Европу від турецької навали. На пам’ять про цю подію на горі Леопольдсберґ, яка височіє над містом, і на теренах котрої відбувалися кровопролитні бої, на церкві покладено меморіяльну дошку з подякою українському козацтву.
Козацький Відень позначений ще двома монументами. Юрій Куль-чицький, який народився у Самборі, під час облоги Відня переодягнений турком двічі успішно проходив через ворожий табір та перепливав Дунай, щоб повідомити командуванню союзних військ, які поспішали на допомогу, про ситуацію у місті. Принесена розвідником звістка, що допомога вже близько, значно підняла бойових дух оборонців і посприяла перемозі.
Міська влада неодмінно захотіла нагородити героя. Хитрий козак попросив віддати йому мішки з кавою, покинуті турками в обозах. Европа тоді мало відала про цей напій. Здивовані батьки міста віддали українцеві те, що він просив. А козак почав варити каву і відкрив першу у Відні кав’ярню. Нині віденська кава такий же уславлений бренд, як Віденська опера чи віденська сецесія. На згадку про Юрія Кульчицького у місті названо вулицю (Кольшіцкігассе) та відкрито пам’ятник козакові в шароварах на фасаді будинку, де він відкрив першу кав’ярню.
Але цим козацька тема у Відні не обмежується. Бо нещодавно у Турецькому парку теж з’явився пам’ятник козакові з конем. Власне, назва парку бере початок зі знаменитої облоги Відня. Тому український вояк там виявився цілком доречним.
Греко-католицька спадщина
Наступна сторінка українсько-австрійських взаємин пов’язана вже зі входженням західноукраїнських земель до складу Австрійської монархії. Спочатку Закарпаття, а далі й Галичина і Буковина опинилися під владою Габсбурґів. Австрійський уряд прийняв важливе рішення, зрівнявши в правах українських греко-католиків з іншими своїми підданими. Ба більше, після розпуску єзуїтського ордену у 1773 році імператриця Марія-Терезія передала Мукачів-ській греко-католицькій єпархії в Ужгороді єзуїтський костел, монастир та замок.
Подібне вона зробила й у Відні у 1775 році, передавши 120-річний костел святої Варвари з прилеглими приміщеннями греко-католикам для церкви та семінарії. Так, у центрі столиці імперії почалося українське духовне життя. Церква стала осередком гуртування українців, які опинилися у Відні. І є ним уже два з половиною століття.
Погруддя Івана Франка біля української церкви святої Варвари.
Греко-католицька семінарія, назва-на латиною в честь церкви святої Варвари – „Барбареумом“, мала два періоди своєї історії. Перший – з 1775 року по 1783-й, коли семінарію було переведено до Львова та другий – 1852-1892, коли „Барбареум“ знову відновився у Відні.
Тож півстоліття у столиці імперії навчалися і виховувалися майбутні українські священики і теологи, серед яких постали видатні діячі не тільки церкви, але й народу.
Але греко-католицький слід у Відні знайдете не тільки на Постгассе (провулок Поштовий). Його бачать усі туристи, які відвідують це чарівне місто. Бо в головному храмі Австрії – соборі святого Стефана знаходиться наша греко-католицька ікона з монастиря в селі Марія-Повч. Коли цей образ діви Марії з малим Ісусом замироточив, австрійські монархи перевезли його з села поблизу нинішнього українсько-угорського кордону до Відня.
Великі еміґранти
У Відні чимало меморіяльних таблиць видатним українцям. І тут нічого дивного нема, адже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. тут вирувало українське життя. Передусім культурне і політичне. З представником Світового конґресу українців при ООН у Відні Дмитром Славовим ми вирішили подивитися пам’ятні дошки, пов’язані з українцями.
Почали маршрут від барельєфу Леся Курбаса. Тут у будинку наш геніяльний режисер і реформатор театру жив, навчаючись у Відні. Далі перейшли на Флоріангассе до дому, де зупинялася Леся Українка, навідуючись до столиці Австро-Угорської імперії. Наша поетеса захоплювалася Віднем: „Та вже такого розкішного міста, як Відень, може, і в світі нема“. Тепер тут знаходиться меморіяльна таблиця Лесі Українці.
Трохи пройшовши далі, ми звертаємо на сусідню вулицю Скодагассе. Тут стоїть пам’ятна дошка з барельєфами двох відомих українців – фізика Івана Пулюя та письменника Панька Куліша. Виявляється, саме тут винахідник рентґен-променів працював зі своїм побратимом з підросійської України над одним із першим перекладів української Біблії.
На Віплінґерштрасе я був заскочений меморіяльною дошкою Іванові Горбачевському. Бо саме з неї дізнався, що цей український парляментар і біолог став першим міністром охорони здоров’я Австрії. Це сталося у 1917 році, і на той час це було перше таке міністерство у світі! Так що навіть у Відні можемо знайти приклади для нашого національного ґонору.
Барельєф Леся Курбаса
На більший обхід у нас з паном Дмитром вже не вистачило сил. Але у Відні є ще погруддя Івана Мазепи, меморіяльна дошка Михайлові Грушевському (Клостергассе, 10), який жив тут на еміґрації. Є тут і пам’ятна дошка Костянтинові Тома-щуку – першому ректору Чернівецького університету в 1875-1876 роках, доктору права, професору, депутату Австрійського парляменту, блискучому ораторові. У Відні він і знайшов свій вічний прихисток у далекому 1889 році.
І зрозуміло, тут вшановано пам’ять найвідомішого австрійського українця Івана Франка. Його пам’ятник відкритий біля української церкви святої Варвари, а меморіяльні дошки встановлені у Віденському університеті, де він захищав докторську дисертацію, та на будинку (Віплінґер-штрасе, 26), в якому він переважно жив у Відні.
Ясна річ, можна чимало згадати і про добу українських національних змагань 1917-1920 років, і про міжвоєнну добу, і про Другу світову війну та подальші часи. Увесь час українці були присутні у цій важливій для нас европейській столиці.
Помітні вони тут і нині. Про що свідчить переповнена церква святої Варвари по неділях та численні меморіяльні таблиці, що увічнюють нашу присутність у Відні. Адже більшість з пам’ятних знаків відкрито завдяки зусиллям нинішньої української діаспори як пам’ять про своїх славних попередників.
Ужгород-Відень