Скоро вже десять років‚ як в Україні впав пам’ятник мітичному „вождеві світового пролетаріяту“ Ленінові. Це трапилося в Києві під час Евромайдану. Наступного року‚ 2014-го‚ впало їх 1,300. Але ще не всі‚ бо було їх десятки тисяч; стояв цей бовван перед входом в кожне підприємство‚ перед конторою кожного колгоспу. З Москви закричали: „Як ви смієте? Це вандалізм!“. „Ні‚ це гігієнічна процедура!“‚ – за всю Україну відповів відомий український письменник та дослідник історії Дмитро Капранов.
Відтак добре декомунізаційне і деколонізаційне діло дійшло й до культурної галузі. Попадали пам’ятники Пушкінові‚ Горькому‚ Ломоносову‚ Суворову‚ Олександрові Невському‚ Чкалову‚ Ватутінові‚ понад тисячу іншим представникам московського імперіялізму – царського і совєтського.
Не скрізь це відбувалося без вагань і сумнівів. Наприклад‚ в Одесі досить довго дозрівали до рішення демонтувати пам’ятник імператриці-розпусниці Катерині ІІ. Мовляв‚ це вже занадто глибоко увійшло в історію міста. Насправді „глибину“ спростували історики: Катерининську площу в Одесі спроєктував у 1795 році француз де Волан‚ разом з церквою святої Катерини. Імператриця тут ні при чім.
Крім цього‚ у процесі декомунізації в Україні перейменовано понад 50 тис. назв міст, селищ, районів, площ і вулиць.
Тим часом проблема вивільнення України від безлічі видимих і невидимих зв’язків з російською імперською спадщиною набагато складніша‚ ніж розлучення з вуличними пам’ятниками. Зовнішня декомунізація неминуче повинна перерости у внутрішню‚ психологічну‚ моральну‚ світоглядну деколонізацію. Тут жодні хитання неприпустимі: лише тотальне повернення до національних духовних і культурних джерел‚ передусім до рідної мови‚ дасть Україні реальну можливість стати рівноцінним суб’єктом міжнародного життя‚ а українцям – подолати прищеплену чужим пануванням меншевартісність. Йдеться‚ отже‚ про питання питань – про українську ідентичність.
На жаль‚ ще й у сьогоднішній незалежній Україні дорога до остаточного очищення від імперського бруду всіяна не пелюстками троянд‚ а колючками.
Ось лише одна з них. Восени минулого року народні депутати зареєстрували у Верховній Раді законопроєкт „Про деколонізацію гуманітарної сфери України“.
Минуло вісім місяців‚ а до другого читання ніяк не могло дійти. Й от аж 23 лютого цього року депутати повернулися до цього законопроєкту – і знов безрезультатно‚ бо відомі у Верховній Раді українофоби унеможливили схвалення цього важливого закону. Адже його метою є визначити єдині правила позбавлення України від імперського, постімперського, радянського символізму, інших символів російської імперської гегемонії в українському публічному просторі, культурі, освіті, архітектурі, засобах масової інформації, топоніміці‚ запровадити обмеження на пропаґанду ідеології „русского міра“.
Тобто, визначаються ті невідкладні завдання‚ виконання котрих істотно‚ як вияв синерґії‚ сприятимуть героїчним Збройним Силам України на шляху до перемоги.