26 травня, 2017

Видано розповідь про переміщених осіб 

Друк

Е. Вюрцбурґер – відомий німецький історик, який поставив собі за мету ознайомити молодше покоління німців із жахіттями та несправедливістю Третього Райху, а також із повоєнною долею мільйонів переселенців, що їх сповнені труднощів, викликів та посвяти життєві історії залишаються незнаними та не оціненими належним чином.

Місто Гекстер знаходиться над річкою Везер у землі Північна Рейн-Вестфалія. Тут був великий міжнародний табір для переселенців. На початку 1950-их років, з інших таборів британської зони Німеччини, сюди перевезено близько 700 переміщених осіб, більшість з яких в результаті еміґрувала до Америки.

В додатку до об’ємного архівного матеріялу та інших документальних джерел (газетних статтей, листів тощо), авторові вдалося відшукати деяких мешканців табору: серед них – поляк Чеслав Пархатко, якого у 14-літньому віці вивезено на примусові робити у цей реґіон, де він і зустрів закінчення війни; полька Ева Хробак, яка мешкає у Польщі і яка надала кілька цінних світлин; українець Леонід Рудницький, який разом із батьками та дідом, о. Леонідом Лужницьким, прибув до Гекстера у 1950 році і звідти із мамою еміґрував до США.

У вступі, автор висловив вдячність цим особам за їхні спогади та світлини, заміщені у книзі. Особливе зацікавлення в українців викличе розділ „Від бездержавного чужинця до американського професора“, у якому подані спогади Л. Рудницького про цей історичний період. Серед інших українців, згаданих у праці, відомий шевченкознавець Павло Зайцев, який мешкав у Гекстері під псевдонімом Єжи Абрамовіч і який згодом став професором української літератури в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. Сьогодні П. Зайцев відомий загалу головно завдяки переломовому дослідженню творчости Тараса Шевченка, надрукованому англійською мовою у видавництві Торонтського університету в 1988 році (за редакцією та в перекладі Юрія Луцького).

Праця Е. Вюрцбурґера – це справжній скарб для істориків Другої світової війни та повоєнної доби. Її вартість найкраще охопив сучасний німецький історик Вольфґанґ Якобмеєр, підсумувавши: „Я переконаний, що суспільство, яке лише частково поінформоване про своє минуле, не зуміє належно розв’язати свої проблеми у майбутньому“.

Коментарі закриті.