КИЇВ. – 9 лютого виповнилося 105 років з дня героїчної загибелі – розстрілу біля конов’язі Олексіївського військового інженерного училища (нині Київський ліцей ім. Івана Богуна), московськими окупантами після відмови перейти на бік червоних командувача 1-го Українського корпусу генерал-майора військ Центральної Ради, двічі Георгіївського кавалера, учасника російсько-японської, Першої світової та першої радянсько-української воєн Якова Гандзюка (1873-1918), начальника штабу корпусу генерала Якова Сафонова (1872-1918) та керівника оперативного відділу полковника Олександра Гаєвського (поранений полковник Гаєвський, скориставшись ранніми сутінками, кинувся бігти до яру і таким чином врятувався).
Під командуванням Я. Гандзюка в 1918 році війська корпусу вчинили потужний опір більшовицькому наступу на Київ. Два полки Першої дивізії міцно тримали в своїх руках Шепетівку, Рівне та Здолбунів. Друга дивізія цього корпусу, спираючись на залізницю Жмеринка-Козятин, роззброїла цілий гвардійський корпус у складі двох дивізій піхоти та дивізії кінноти, що був під командуванням відомої більшовички Євгенії Бош. Цей корпус прямував через Жмеринку на Київ.
8 лютого 1918 року, після п’ятиденного обстрілу Києва зі сходу та шалених боїв на вулицях, окупаційні війська Муравйова увірвалися до міста.
Почався масовий терор над місцевим населенням та військовими, які відмовилися воювати разом з „братами-росіянами”. Після розстрілу тисячі їх зарили в семи так званих братських могилах, а фактично – ямах, у різних місцях Києва.
Українські підрозділи залишили Київ. 9 лютого командувач Я. Гандзюк виїхав з Білої Церкви, де розташовувався штаб корпусу, до Києва. Йому необхідно було терміново отримати роз’яснення оперативної ситуації від військового міністра Миколи Порша та членів Генерального секретаріяту УНР, які днем раніше покинули столицю. Разом із Гандзюком були Я. Сафонов та О. Гаєвський. На під’їзді до столиці загін червоних балтійських моряків зупинив машину. Всі потрапили в полон.
Під час допиту від пропозиції М. Муравйова перейти на бік більшовиків Я. Гандзюк, як і його підлеглі, навідріз відмовився.
Лише влітку 1918 року, вже за гетьманату Павла Скоропадського, дружини страчених генералів саме з допомогою Гаєвського розшукали й впізнали тіла чоловіків в одній із численних київських братських могил на Солом’янській площі (там пізніше окупанти встановили пам’ятник своїм чекістам).
Меморіяльна дошка в пам’ять Якова Гандзюка
За активної участи П. Скоропадського, який добре знав Я. Гандзюка і Я. Сафонова, обох було перепоховано з військовими почестями на території Свято-Михайлівського Видубицького монастиря. На могилі Я. Гандзюка поставили дубовий хрест з написом: “Генерал-майор Яков Гандзюк. 1873-1918. Зверски убит большевиками”.
Російські окупанти, захопивши в 1919 році вчергове Київ, звичайно ж, знищили могили українських військових і хрести на них.
Лише після відновлення Незалежности України на прохання сина генерала Я. Гандзюка з Каліфорнії могилу віднайшли історик Київського некрополя Людмила Проценко та киянка Антоніна Арсентьєва.
Пам’ять про героїв – українських вояків початку ХХ ст., свято бережуть нинішні українські офіцери. Члени Київської організації Спілки офіцерів України з часу відновлення могил розстріляних воїнів доглядають за ними. Біля стін давньої Свято-Михайлівської церкви Видубицького монастиря вони щорічно на могилі Героїв вшановують їхній героїчний чин.
До участи в цьому національно-патріотичному заході запрошуються представники Українського інституту національної пам’яті та Міністерства оборони України, військовослужбовці Київського гарнізону, студенти та учні київських шкіл, всі патріоти-українці.
Спілка офіцерів України неодноразово пропонувала Українському інституту національної пам’яті згідно з законом України „Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті“, постанов Верховної Ради внести дату розстрілу генералів армії УНР Я. Гандзюка і Я. Сафонова до щорічного вшанування наших героїв визвольних змагань. На жаль…
З ініціятиви заступника голови Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів, дослідника героїчного чину героїв-генералів Олеся Гриба на зовнішній стіні каплиці ліцею ім. Богуна встановлена пам’ятна дошка загиблому героєві.
Зі щирою вдячністю учасники віча пам’яті згадали істориків Тетяну Пархомчук та Ярослава Тинченка, які одними з перших виступили в пресі і розповіли про героїчну і водночас трагічну долю вищих військовиків Першого Українського корпусу. До цього долучився і нащадок Я. Гандзюка, вінничанин Степан Гандзюк.
Це завдяки його зусиллям одна з сільських вулиць у Багринівцях нині носить ім’я генерала Гандзюка. Внучатий племінник генерала Іван Гандзюк доглядає за родинною хатою Гандзюків, яка дивом збереглася. Співробітник СБУ Олег Шевченко розшукав цікаві архівні документи про останній день генералів УНР.
Київський колекціонер Олексій Шереметьєв надав для публікацій фотографії з сімейного альбому Я. Сафонова. Кияни Лідія Гандзюк-Логвиненко, Тамара та Микола Нікітчуки також надали фотоматеріяли для дослідників про Я. Гандзюка.