Нещодавня „майже громадянська війна“ та „неминучий державний переворот“ у Російській федерації спричинили певні потрясіння та після її завершення визнання того, що це було „багато галасу ні з чого“. Незважаючи на дії Путіна та Євгена Приґожина, москалі залишаються під контролею. Єдиним позитивним результатом може бути те, що жорстокі сили „Ваґнера“ можуть вийти з війни в Україні, лише щоб їх замінити такими ж жорстокими, але менш здатними до лиходійства росіянами. Ті, хто найбільше сподівається чи принаймні з найжвавішою уявою, мабуть, забувають, що Путін і Приґожин – це горох у стручку або ті самі військові злочинці, з тією лишень різницею, що один із них має ордер на арешт, виданий Міжна-родним кримінальним судом.
Російські ліберали, які опонують Путіну, продовжують підтримувати російську гегемонію над етнічними неросіянами з національних республік. Багато хто поширює цю гегемонію на Україну та Білорусь.
Важливо відзначити, що так звані російські ліберали не виступили з усними чи письмовими заявами про засудження звірств і військових злочинів, скоєних росіянами в Україні. „The New York Times“ повідомила про нещодавно звільнене село на українському Донбасі, в якому виявлено ґрафіті, яке можна віднести лише до російських солдатів, рядового і начальницького складу, які виражають не лише люту ненависть до українських мирних жителів, але й повну зневагу до них, бажання їх знищити і мати від цього задоволення.
Щодо подальших перспектив війни політики, експерти та ворожки однаково точні. Ніхто не може сказати, чим закінчиться російське вторгнення в Україну. Захід продовжує сприяти дипломатичним переговорам і продовжує озброювати Україну, щоб нібито посилити переговорні позиції України. У такій позиції немає хіба нічого поганого. Але остаточне рішення за українцями.
Існує довга історія поводження цивілізованого світу з Росією майже так, ніби вона була звичайним партнером чи супротивником. Хоча Британська та інші імперії були жорстокими, вони ніколи не прагнули повної асиміляції підкорених народів і завжди визнавали свої колонії такими. Росія прагне об’єднати свою імперію під однією парасолькою, принаймні у випадку Білорусі та України та заперечує взагалі існування українців як окремої нації. Заходу дуже важко зрозуміти російську “культуру” та психіку. Путін і Приґожин – вбивці і військові злочинці.
Пропонувати та наполягати на завершенні війни в Україні дипломатичним шляхом – це, по суті, переговори з військовими злочинцями. Якщо Путін сяде за стіл переговорів, то чи ордер на його арешт як військового злочинця буде відкликаний, а потім скасований Міжнарод-ним кримінальним судом? А що може статися протягом 24 годин після припинення вогню?
Українці точно не хочуть це дізнаватися. Вони не хочуть позбавити Путіна його страждань. Їм потрібно позбавити Росію від усіх страждань.
Для цього національні меншини в Росії мають бути почуті. Українці зітхнули б із полегшенням, якби Вірменія, Білорусь, Казахстан та інші так звані незалежні „стани“ були вільні від російського тиску, а башкири, буряти, чеченці, черкеси, ерзя, калмики, казанські татари, саха та інші народи не зазнавали жахливих утисків москалів та підняли свої національні прапори та приєдналися до спільноти вільних націй через ООН. Це було б справедливе і міцне вреґулювання світової безпеки. А не ще якась нова форма умиротворення. Бо ж ми знаємо, як “чесно” працює Росія з умиротворенням.
Ню-Йорк