КИЇВ. – В Національному історико-меморіяльному заповіднику „Бабин Яр“ щойно завершилася виставка „Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022“. Розпочалася експозиція фотографій та історичних матеріялів 1 серпня 20023 року і тривала місяць.
Дата відкриття вибрана не випадково. Саме в цей день 1 серпня 2022 року розпочалася битва за Бахмут після повномаштабного вторгнення російської армії на територію України. За час тривалих боїв за фортецю та місто, де проживало понад 80 тис. людей, 77 тис. виїхали. На жаль, 216 людей вбито, понад 500 осіб – поранені. Про це відвідувачам розповідають фотографії Георгія Іванченка та Андрія Дубчака, зроблені в Бахмуті. На одній з них Г. Іванченка – вбиті жінки, собаки.
„Це був приліт недалеко від центру на ринку. Ми це бачили там. Таких сцен було багато“, – розповідає фотограф.
А. Дубчак, як військовий репортер, на війні з 2015 року, але те, що він бачив у Бахмуті „ було схоже на фільм жахів“, – говорить він.
Експозиція „Пролиті сльози“ киянина Михайла Алексєєва за його словами: „Це метафора спільного болю всіх українців, наповнення спільними пролитими слізьми. Але це і нагадування, що пам’ять можуть зберігати лише живі“.
Фотографії, стенди з історичними матеріялами Другої світової війни, які зберігалися в Бахмутському краєзнавчому музеї і які, за словами співробітника музею Ігоря Корнацького, вдалося евакуювати та зберегти до вторгнення в місто російської армії у серпні 2022 року.
Історик зазначає, що війна закінчиться, територіяльна цілісність України відновиться, а Бахмут стане символом незламности. Не випадково місцем виставки обрано меморіял Бабин Яр. Ця подія покликана провести паралелі між трагедією Голокосту 1942 року і знищенням Бахмуту російськими загарбниками в 2022 році.
Саме тут в 1942 році було вбито понад 3,000 мирних жителів – євреїв та українців. На виставці представлені спогади свідків подій 1941-1943 років, а також відеороботи Клеменса фон Ведемейєра про часи Другої світової війни. К. фон Ведемейєр, онук офіцера Вермахту Ґаральда фон Фітінгоф-Ріша, документаліста-аматора, який фільмував наступ свого підрозділу, який завершився в Артемівську (Бахмуті) в 1942 році. Через десятиріччя ці матеріяли потрапили до К. фон Ведемейєра, і він приїздив у 2021 році в Бахмут, аби на всласні очі подивитися на місто. Його роботи увійшли до експозиції.
Михайло Алексеєнко біля інсталяції „Пролиті сльози“.
Про завдання виставки розповіла її організаторка, директорка національного історико-меморіяльного заповідника „Бабин Яр“ Роза Тапанова:
„Ми розповіли історію не тільки про Бахмут, ми розповіли свою історію війни та України. Завдяки виставці багато хто вперше дізнався про трагедію бахмутського Бабиного Яру. Росія завжди проводила антисемітську політику і намагалася переписати історію і приховати злочини, скоєні нацистами проти євреїв. Не тільки в Бахмуті, але і в Бабиному Яру єврейські кладовища були зрівняні з землею, а територія перетворена на спортивний майданчик. Наша мета – говорити правду про минуле і теперішнє, тому так, вважаю, ми її досягли. Зараз у мене багато рефлексій та розуміння того, що можна зробити ще для збереження пам’яті.
Виставку відвідали тисячі українців та гості з понад 25 країн світу. Бахмутці, які на фото шукали свої будинки, приходили, щоб побути зі своїм містом, зі своїм домом.
Молоді дівчата, які приходили декілька днів поспіль та вивчали все, що написано, майже напам’ять. Було багато молоді, дітей. І саме цього ми і хотіли досягти – широкого розголосу, залучення людей всіх поколінь. Тому, що це розповідь про добро і зло. І ці поняття зрозумілі в будь-якому віці. Ця експозиція об’єднала архівні матеріяли Бахмутського краєзнавчого музею, роботи відомих українських фотографів-документалістів Костянтина і Влади Ліберових, Сергія Коровайного, Андрія Дубчака, Георгія Іванченка, відеоарт Михайла Алексеєнка, Клеменса фон Ведемеєра. Запам’яталась історія, яку розповів фотограф Андрій Дубчак, який працював в Бахмуті до останнього: „Якось я запитав у дитини на ім’я Гліб, що він хоче на Різдво. Він відповів: „Електроґенератор“. Дитина не має хотіти на Різдво генератор. Так, дитина має хотіти дитячі іграшки, книги… Мене вразило фото Костянтина і Влади Ліберових, на якому зображений хрест на похованні із написом „Невідома жінка“. Тисячі наших людей, хто загинув у часи Другої світової, і чиї імена ми не знаємо, і хто загинув від дій росіян під час цієї війни, хто лишився без могили або тільки з написом „невідомий“. Це про найстрашніше – про забуття. І ми маємо пам’ятати всіх, навіть, якщо їх імен ми не знаємо. Кожна робота, представлена на виставці, по-своєму торкається душі. Для мене ключовим об’єктом експозиції стала інсталяція Михайла Алексеєнка „Пролиті сльози“. Це чорний басейн, який містився в середині залі. Якщо підійти близько, у воді відбиваються люди. Періодично в цей басейн падає крапля-сльоза і звук від її падіння чути в усій залі. Споглядаючи себе в тому чорному басейні пам’яті, я зрозуміла, як часто ми беззвучно кричимо в темряві про свій біль і як нам потрібно пам’ятати про тих, кого з нами вже немає. Важливо, що ми перетворили виставку на майданчик для дискусій, де виступали не тільки художники, чиї роботи ми представили. У нас були фахівці з міжнародного права, як Ірвін Котлер, представники Міністерства закордонних справ, Офісу генерального прокурора, які зараз в міжнародному суді доводять факти геноциду в Україні, скоєні росіянами, освітяни, історики, які говорили про те, як має змінитись викладання історії в українських школах та вишах. Ми завершили виставку музичним пам’ятним ритуалом на пошану всіх загиблих. Оформити музично допоміг прекрасний українській піяніст Євген Громов“.
Експонати виставки.
Організатори мають надію, що виставку побачать в інших країнах світу, які допомагають Україні у цій страшній війні. Про це говорив у виступі на закритті експозиції заступник міністра закордонних справ України Євген Перебийніс:
„Збереження історичної пам’яті є важливою складовою гуманітарної політики України. Ми відповідаємо перед минулими та майбутніми поколіннями за історичну справедливість. Це важливо й для того, щоб донести до світової спільноти правдиву інформацію про Бабин Яр, як символ Голокосту на українській землі. Ми думали, що ніколи більше на теренах України не повториться Геноцид, який був не лише в Бабиному Яру, але в багатьох районах, зокрема і в Бахмуті. На жаль, 24 лютого 2022 року Росія прийшла з війною і знову постраждали невинні люди, серед яких тисячі дітей. Тепер, як і в 1942 році, коли вбивали євреїв за те, що вони євреї, вбивають українців за те, що вони українці. Вбивають в Україні. Маю надію, що ця виставка фотографій, які розповідають про вбивство 3000 євреїв Бахмута в 1942 році та злочини в сьогоднішньому Бахмуті, які коїть російська армія і який стоїть, бореться і обов’язково вистоїть, стала ще одним кроком до поширення правдивої інформації та посилом усьому світу про трагедію в Україні“.