Добрий день! Моє ім’я Федорюк Анастасія, проживаю в селі Росошани Чернівецької области. Навчаюсь у 8-ій клясі. Пропоную для друку свої вірші, дуже сподіваюсь, що Вам сподобається.
Зорі
хочеш я забуду роки життя,
ліси поля, а можливо й води,
та ніколи не забуду твоїх очей каяття,
навіть якщо не відчую омріяної свободи.
я ніколи не забуду ночі,
коли тихенько співала на дворі
відчувала парфуми жіночі
та дивилась на ясні зорі.
а вони були такі схожі на тебе.
усміхались мені й обіймали,
говорили немає чогось краще себе.
а дерева сумні й велетенські дрімали.
говорили, я схожа на квіти.
білі троянди дощем умиті
так люб’язно прагли зігріти
і хотіли, щоб стали губи обвиті.
Милуватись чужими плечима
а я мрію говорити віршами,
не піснями, словами – очима
насолоджуватись теплими душами
і чиїмось чужими плечима.
а я мрію вірити в диво,
не малюючи пентаграми.
ніколи не жити мінливо
і боятись чужої драми.
а я мрію пам’ятати моменти,
сумні перші й ніжні мов квіти,
виконуючи складні елементи,
сльози прокляті вперто терпіти.
а я мрію говорити про щастя,
ночами проходивши ріки,
відчувати п’яне до болю сум’яття,
затуляти зморені вже повіки.
і хоч залишаться мрії надії,
пожежа у серці давно невгасима.
не проживу найкращої події,
але милуватимусь чужими
плечима.
3.
вона була покірною,
покірною собі думкам і покірною тобі.
та по при цьому була вірною,
вірною собі думкам і вірною тобі.
його очі були схожі на води.
ну а запах схожий на трави.
не відчувала ще такої я свободи
і не пила такої болючої забави.
його слова поїдали мене з середини.
ну а запах зводив з розуму ззовні.
не відчувала я такої ще впадини
і не писала вірші тобі любовні.
не дихала я тобою твоєю наснагою,
твою впертістю твоєю отрутою.
убила себе своєю ж жалюгідною сагою,
огорнула тебе своєю покутою.
розривала твоє серце на частини
і молилася за твою вічну душу.
не мала твого тіла й третини,
але мріяти про нього мушу.
мушу жити тим чого не маю,
кохати те чого давно не має,
і хоч з тобою я щоночі дрімаю
тебе у мене, на жаль, немає.
мушу писати про пройдені ріки,
затуляти твої зморені вже повіки,
без страху слухати твої доріки.
адже ти мої найбільші ліки
зрозуміти життя, на яке я не варта,
зрозуміти, для чого ти в світі є.
і хоч твоя розмова відверта,
не знаю таке почуття даремне чиє.
мої почуття не варті й болю,
не варті мурах і твого тепла.
ніколи не відчую твою волю,
навіть коли погубить мене імла.
навіть в імлі я буду кохати,
кохати тебе завжди, повсякчас.
не було ще такої в мене втрати,
коли в мені вогонь тебе погас.
4.
З кожним твоїм дотиком
моє тіло наповнялось мурахами.
І здавався ти для мене
спокусником,
хоч ходили підробленими шахами.
я молилась на пісню,
а повинна була на Бога.
відчувши сльозинку пізню,
де в світі є краще дорога,
танцювала складні менуети,
присвячувала комусь поеми,
малювала тихенько портрети
і мріяла про райські едеми.
чула тільки твій голос порою
і відчувала твої парфуми.
ішла додому темнотою,
мене лякали тільки думи.