Агатангел Кримський – рідкісне явище в історії людства

Агатангела Кримського називають видатним орієнталістом (фахівцем зі сходознавства), філософом, істориком, філологом, літературознавцем, поетом, прозаїком. У 29 років він став професором арабської словесности й історії мусульманського Сходу у всесвітньо відомому Лазарев­ському інституті. А ще його називають поліглотом номер один у світі. Він досконало володів більшістю европейських мов, слов’янськими, японською, грузинською, вірменською, різними діялектами арабської, китайської, іранської, тюркської та рядом „мертвих” мов – давньогрецькою, латинською, мовами стародавніх Ассирії та Вавилону.

Сучасники свідчили, що свій „мовний ресурс” академік поповнював все своє життя. У 1941 році 70-річний вчений-енциклопедист зізнався друзям: „З цього року розпочав вивчати абіссінську (ефіопську), а також вавілонські мови”.

Дружбою з А. Кримським пишалися Іван Франко, Леся Українка, Василь Доманицький, Сергій Єфре­мов, Микола Василенко.

Максим Рильський підкреслював, що в А. Кримському „гармонічно злилися учений і поет”. Іван Франко писав: „Незвичайна поява серед українців, незвичайна своєю енерґією, пристрасною любов’ю до України і різносторонністю знання й таланту, се Агатангел Кримський”.

Історик своєю потужною науковою діяльністю розкривав перед українською громадою всю велич культури Сходу – арабів, тюрків, персів, мешканців Індії. Він досліджував арабську філологію, іслям, арабську літературу, історію, філософію Сходу.

Як справедливо зауважують дос­лід­ники української науки, його сходознавчі студії можна співставити з результатами багаторічної системної роботи науковців цілого університету чи науково-дослідного інституту.

За твердженням фахівців-сходознавців практично всі статті, присвячені мусульманському світу в знаменитій енциклопедії Брокгауза і Ефрона, завдячують своєю появою авторству А. Кримського. І донині жодна серйозна наукова робота в світі, присвячена історії мусульманського Сходу, не обходиться без посилань на праці академіка. За час 20-літньої викладацької роботи в Лазаревсь­кому інституті видруковано 26 його монографій, які побачили світ у „Працях з сходознавства, що видаються Лазаревським інститутом східних мов”. У „Известиях Академий наук СССР” у 1937 році зазначалося, що А. Кримський „для науки зробив більше, ніж всі попередні і сучасні йому арабісти”.

У січні 1941 року було урочисто відзначено одразу три знаменні дати: 70-річчя з дня народження А. Кримського, 50-річчя його наукової та літературної творчості та 40-річчя його професорської діяльности. Він відзначений званням „Заслужений діяч науки”, нагороджений орденом Трудового Червоного прапора.

Парадоксально, але це факт, що після тріюмфального відзначення ювілею у січні 1941 року, коли на честь ювіляра проводилися заходи, публікувалися статті, вже влітку поважний вчений був заарештований. Постановою НКВД А. Крим­сь­кого, без жодних доказів, звинуватили у тому, що він був „ідеологом українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля“.

Далі академіка – людину, яка володіла унікальними знаннями і зробила неоціненний внесок у розвиток науки – заарештували і відправили етапом у Казахстан.

Там, у кустанайській в’язниці НКВД, 25 січня 1942 року А. Крим­ський помер. За однією із версій дослідників, не лише від фізичного виснаження і хвороби, а через тортури, яким його піддавали.

Відтак праці видатного науковця знову побачили світ лише у 1965 році.

Філолог за освітою, орієнталіст за захопленням, він був талановитим поетом, автором прозових творів та поезій, таких як „Антара”, „Гулістан”, „Сирота Захарко”, „В народ!”, „Паль­мові гілки (екзотичні поезії)” та інших, які високо поціновуються літературознавцями та пересічними читачами.

Про цю сторону різнобічности науковця писав Іван Франко у 1910 році, відзначаючи особливий талант А. Кримського як поета та прозаїка.

Після 20-річної наукової діяльности у Лазаревському інституті східних мов А. Кримський повертається до Києва. Це був продуманий і глибоко виважений крок. Перспективи розбудови вільної України особливо приваблювали його.

А. Кримський з головою занурюється у творення науки вільної України. Саме він разом з В. Вер­надським, М. Василенком у 1918 році стали організаторами Української академії наук. Науковець протягом найважчих перших 10 років був незмінним секретарем УАН. На його плечі лягли організаційні турботи по розбудові академічних інститутів.

Саме академік Кримський вимушено очолював Академію під час частої зміни її керівників. До того ж він успішно виконував функції директора Інституту української наукової мови ВУАН (з 1921 року), керував історико-філологічним відділом Академії, головував у комісіях зі створення словника живої української мови, з історії української мови, діялектичною комісією, працював професором Київського університету, керував кабінетом ірано-арабської філології.

Залишається лише дивуватися, як він міг встигати охоплювати такий обсяг наукової, організаторської діяльности.

Ще одна сторона багатогранної діяльности академіка А. Кримського, яка особливо вражає – це його вклад в україністику. Сьогодні більшість українських вчених-мовознавців відзначають видатний внесок академіка в опрацюванні норм української орфографії. Він рішуче виступав на користь єдиної української орфографії, з врахуванням, перш за все, мовної практики Наддніпрянської України.

Перу академіка Кримського належать дійсно основоположні праці з української філології, такі як „Укра­їнська граматика” (у двох томах), „Древ­нєкиївська говірка”, „Україн­ська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася”, „Нариси з історії української мови”. Саме він очолив комісію з правопису, яка розробила „Най­головніші правила українського правопису” (1919-1920 рр.).

А ще А. Кримський глибоко вивчав історію українського народу, що дало йому можливість переконливо доводити окремішність і тяглість історії українців. Він рішуче виступав проти, так званої, теорії російських вчених Погодіна-Соболевського, щодо вторинности українського народу і визначальних впливів монголо-татарської навали і переселення вихідців із західної України на Наддніпрянщину. Історик рішуче полемізує з прихильниками таких тверджень, зокрема у праці „Філо­логія і погодінська гіпотеза”. Саме у відстоюванні прадавности українців, окремішности нашої українського етносу, мови, традицій, він солідаризується з Михайлом Гру­шевським, хоча в окремих питаннях залишався опонентом його досліджень.

Слід зазначити, що всім своїм життям науковця, організатора науки, викладача, він переконливо доводив, що основною метою його життя є духовне і національне відродження рідного українського народу. При­мітно зазначити, що сам Кримський неодноразово писав, що у нього немає ані краплі української крові.

Однак те, що зробив А. Кримський для інтелектуального розвитку і духовного збагачення України ХХ ст. вартує значно вищого поцінування, ніж окремих українців по крові. Його внесок в україністику на сьогодні отримав найвищу оцінку від вдячних нащадків і ніякі епітети не будуть тут перебільшенням.

А ось ще одна грань енциклопедичного таланту видатного вченого, який зводив мости між цивілізаціями і культурами – рідною українською і багатою культурою народів Сходу. Це його етнографічні і діялектичні дослідження малої батьківщини – Звенигородщини, що на Черкащині. Саме в цьому проявляється його багатогранність і несподіваність. Важко співставити такі різні за своїм обсягом проблеми як фундаментальні дослідження арабістики Персії, Індії і раптом автентику глибокої української провінції.

Саме цей бік багатогранного наукового доробку вченого чи не найменш досліджений. Це цілком зрозуміло, адже підготовлена до друку в 1930 році праця А. Кримського „Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектичного” так і не побачила масового читача. Зусиллями палких патріотів вона була збережена і дійшла до нашого часу, побачила світ у 2009 році: „Кримський Аг. Звени­городщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектичного: відтворення з авторського макету 1930 року”.

(Автор передмови – А. Чабан. Черкаси. В-во, “Вертикаль”, 2009, 438 стор., наклад 1000 примірників).

Як підкреслює академік А. Крим­ський, матеріяли до даної книги збиралися понад 40 років. Вони узагальнюють етнографічні, лінґвістичні дослідження, опис селянського життя, побут географічного центру України, яким є Звенигородщина.

Вражає його скрупульозність до відбору розміщеного в книзі матеріялу, особиста контроля за правильністю викладених записів.

Для А. Кримського видання цієї праці стало даниною шани, як вказував вчений, „рідній моїй Звени­городщині”, яка „залишається для етнографічної і лінґвістичної науки terra incognita”, саме тому він вирішив „взятися систематично за її студіювання, надто ж позанотовувати те, чому загрожує забуття”.

А. Кримський народився 15 січня 1871 року у Володимирі-Волин­ському, на Волині. Родина його походить із старовинного татарського роду, який проживав у Бахчисараї. Обставини змусили предків академіка перебратися до Білорусі, а батьків, незадовго до народження сина, – до Володимир-Волинського.

Однак через декілька місяців сім’я переїздить до Звенигородки. Ця зміна місця проживання була для родини досить знаковою. Юхим Кримсь­кий-старший за видання підручника з географії для двокласних шкіл отримав солідний гонорар, що дозволило йому побудувати будинок у Звенигородці, де пройшли дитячі роки майбутнього академіка. А. Крим­ський розпочав своє пізнання світу у Звенигородському реальному училищі. Сюди неодноразово він повертався у 1920-1930-их роках. Саме у Звенигородці А. Кримського заарештували 20 липня 1941 року за звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності.

Видання запропонованої праці дало змогу вченим, викладачам, дослідникам традицій, побуту, звичаїв українського народу доторкнутися до особливого пласту національної культури реґіону, який дав світу Тараса Шевченка. І те, що це зробив А. Кримський, визначний ерудит, вчений світового рівня, людина всеохоплюючих знань, робить це видання особливо значущим.

Таким залишиться у віках А. Крим­ський, який вважав найголовнішим кредо свого життя: „Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо“. На думку дослідників, люди такого маштабу, як А. Кримський, – рідкісне явище в історії людства. І не випадково, Генеральна асамблея ЮНЕСКО внесла ім’я А. Кримського до переліку видатних діячів світу.

Анатолій Чабан, доктор історичних наук, професор