Президент України Володимир Зеленський зігрів українські серця запевненням, що все зробить, аби люди не їхали за межі країни в пошуках праці і кращих заробітків, та щоб верталися на рідну землі, бо незабаром вона дуже чекатиме їхніх рук і розуму і відкриє перед ними багато гарних можливостей. Поможи йому, Боже, в цьому доброму намірові!
Покищо ж – їдуть. Псля 1990 року, тобто з розпадом СРСР, і до 2018-го Україну залишило, згідно з офіційною статистикою, 5.8 млн. людей. З них близько 4 млн. – трудові міґранти. Після 2014 року і російської аґресії на Донбасі і в Криму додалися ще майже 2 млн. внутрішніх еміґрантів-переселенців.
Реальність, отже, така, що ще до отримання українською державою безвізового режиму з Европейським Союзом міґраційний потік був досить значним. З „безвізом“ він, самозрозуміло, ще більше зріс. Бо, по-перше, в Україні неприпустимо повільно поліпшується економічна ситуація, а по-друге, за трудових міґрантів з України точиться все гостріша боротьба між урядами країн-членів ЕС, де все більше відчувається нестача робочих рук.
За приблизними підрахунками, водночас за кордоном перебуває щонайменше 2.5 млн. українців. Одні повертаються, інші виїжджають.
За статистичними даним, в останні роки темпи трудової еміґрації з України далі зростають – цьому істотно посприяла російська аґресія, спричинивши економічну кризу, девальвацію гривні, зменшення заробітної платні тощо.
Українці успішно відкрили для себе ринки праці в західньоевропейських країнах. Це вже довготривала міґрація і новий її тип, коли зберігаються тісні зв’язки з родиною, вкладення грошей в нерухомість в Україні, спорудження нових, вже модерних будинків. Усе це, звичайно, певною мірою стимулює розвиток України.
Проблема чи, швидше, якісно нова ситуація, котра неминуче змінить і економічне, культурне обличчя, і власне вже змінює, полягає в тому, що в Україні з’являється все більше вакансій на різних місцях праці, і держава, як обіцяє її новий президент, повинна переконливо зацікавити трудових міґрантів до повернення в Україну. Якщо цього не станется, ті вакансії неминуче будуть заповнюватися чужинцями.
Цей процес вже й тепер помітний. Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, у 2018 році в Україну в’їхало понад 27 млн. чужинців. Наприклад, з Молдови – 4.1 млн., Білорусі – 2.5 млн., Росії – 1.5 млн., Польщі – 1 млн.. з Угорщини – 828 тис., Румунії – 645 тис. осіб. Й очевидна тенденція до збільшення цього потоку. Багато з цього числа залишаються в Україні нелеґально, використовуючи все легші можливості для працевлаштування. Спеціяльний портал „HeadHunter“ свідчить, що переїхати до України є дуже багато охочих в Казахтані, Киргизстані, Узбекистані, В’єтнамі, Туреччині та в інших азійських країнах.
Що швидше станеться? Впровадження глибоких змін в життя української держави, які заохотять трудових еміґрантів назавжди повернутися додому, чи дальше тривання економічних труднощів і заповнення робочих місць людьми зі ще бідніших країн світу?
Головний чинник, який зможе повернути заробітчан назад до своєї країни – це вільне підприємництво. Кожен другий, хто нині хоче поїхати на заробітки за кордон, каже, що готовий інвестувати зароблені гроші у власну справу в Україні. Це оптимістичне явище, й воно дає добру надію на майбутнє України.