ЗЕЛЕНА ҐУРА‚ Польща. – 8-9 червня відбувся 30-ий з’їзд улючан з усіх усюдів на рідній прадідівській землі, з якої їхніх батьків і дідів у 1947 році насильно викинено і розташовано поміж польське населення, щоб асимілювати. 1947 рік торкнувся лемків, бойків, частини Підляшшя і Надсяння‚ всього Закерзоння.
Улюч у 1946 році, у свято Вознесіння Ісуса Христа‚ був спалений польським військом й неприязними людьми з околишніх сіл‚ томущо був українським селом, в якому мирно жили українці, поляки і євреї. Всі вони говорили українською мовою. В ті жорстокі дні люди з худобою і необхідним майном втікали, куди могли. Хтось в ліс, хтось до родини в другому селі… А ті, які залишалися у селі, були грабовані, биті і не один раз ґвалтовані через польських жовнірів.
З Великого Улюча після виселення залишилася тільки одна хата. Але у світі залишилися улючани, діти рідної землі. Вони слухали оповідань своїх батьків і дідів про злочин, яким був „обдарований“ Улюч.
У той 1946 рік я народився в тому селі, в тому Улючі, якого вже не було. Я перший раз разом з батьком відвідав Улюч у 1956 році, коли у Польщі настала така можливість. Мені було 10 років, а те‚ що побачив і почув‚ залишилось назавжди.
Улюч починав жити, бо до села приїздили у відвідини сини і доньки того спаленого Улюча. Коли настав 1989 рік‚ ініціятивна група здійснила Перший з’їзд улючан.
В тій групі були Софія і Ярослав Холявки, Василь Чернецький, Володимир Шуль, Степан Чебеняк і багато інших. Завдяки їм ми щороку зустрічаємось на попелищі старовинного Улюча і згадуємо його історію. Допомагали організувати всі 30 улюцьких свят Владика Адам, Софія і Йосиф Мільчановські, о.-митрат Іван Антонович, о. д-р Микола Костецький, о.-диякон Антон Ярий, Єжи Адамський. Ми побачимося в Улючі, що над Сяном‚ у 2020 році.