„Гірське село, в садах морель,
І місяць, мов тюльпан, червоний.
Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан,
у дзбані сонце,
Ти поклоняйся лиш землі,
Землі стобарвній, наче сон цей!“
Так український поетичний геній Богдан-Ігор Антонич возвеличив цю місцину в польському лемківському селі Новиця, де народився 110 років тому‚ в 1909-му. Тут, у Карпатах, між річками Сяном і Попрадом та на захід від ріки Уж, на теренах Польщі, Словаччини, України здавна живуть лемки. Разом з гуцулами, бойками вони – автохтонна група українців. У 1937 році Б.-І. Антонич помер у Львові. Не дав йому Бог побачити страшний лемківський Голокост. Від жовтня 1944 року по серпень 1946-го з польських Нижніх Бескидів до СРСР насильно переселили майже півмільйона українців. Кремлеві цього було замало. Під виглядом боротьби з рухом УПА в 1947-му уряд Польщі, провівши каральну операцію „Вісла“, силоміць депортував з лемківських сіл ще 150 тис. люду.
72 роки минуло з часу акції „Вісла“. На 37-му фестивалі „Лемківська ватра“, який 19-21 липня цього року відбувся біля села Ждиня, найперше пом’янули скривджених, панахидами оплакали тих, хто пройшов через жахіття концтабору в Явожно. Про нього у Ждині нагадує меморіяльний комплекс – колія, частина вагона, церковна дзвінниця. Польські комуністи створили Явожно на місці фашистського концтабору. З майже 4,000 запроторених туди лемків 655 були убиті. Діями польських військових та спецслужб керували радянські генерали.
Гадали червоні вожді, що з цих верховин разом з людьми назавжди вирвано з землі прадавнє лемківське коріння. Кілька десятиліть не можна було навіть приїздити у спустошені, спалені села.
Після антирадянських виступів у ПНР у 1956 році настало маленьке потепління. Тоді українці Польщі створили своє Українське Суспільно-Культурне Товариство. Коли комуністичний режим у Польщі починав тріскати по швах, 25 липня 1982 року влаштували перший фестиваль „Лемківська ватра“.
Після відновлення процесу демократизації в 1989 році українське товариство стало Об’єднанням Українців у Польщі. Тоді виникло й нове – Об’єднання Лемків у Польщі, котре повністю взяло на себе „Лемківську ватру“. Ці дві організації вже три десятки літ діють спільно, бо стоять на позиціях, що лемки належат до українського субетносу. Хоча в Польщі існує їх розділ. Під час останнього перепису населення українцями записалася 27 тис., а лемками майже 6‚000. Керівники українських громад стверджують: нашого люду в Польщі насправді від 250 тис. до 500 тис.
Після Другої світової війни з села Ждині виселили кілька сот лемківських сімей. Але недарма воно – Ждиня – тобто чекай ня, жди мене. І я повернусь. Нині це лемківський Єрусалим. Свого часу група культурних діячів викупила кілька гектарів землі, за зібрані пожертви почала створювати атракційну інфраструктуру. Щороку на триденне фестивальне таборування сюди приїжджають до десяти тисяч гостей. Ніколи не обходиться без дощу. Кажуть, то згорьована земля плаче.
Найбільше тут приїжджих з Польщі, України, Словаччини, є також з Балкан, з-за океану. Колись між двома світовими війнами біда гнала лемків з дому цілими селами на заробітки по Европі, Америці. А як верталися з грішми до своїх сімей, то на залізничних станціях скидали „панський“ одяг і перевдягалися у свій селянський, народний. Науковці досі сперечаються, звідки походить назва „лемки“. Буцімто від того, що вони часто вживають слово „лем“. Тобто тільки, лише.
Лемко ніколи не любить землю абстрактно. Він шанує тільки свою, як власність, на якій ставить добру хату, поруч великий шмат щедрого на врожаї поля. Лемки переважно рільники, скотарі, лісоруби. На нових місцях, куди їх запроторили, більшість з часом осіла міцно. Мало хто захотів кидати нажите і перебиратися назад на Лемковину.
Генсеки та перші секретарі ЦК у Москві й Варшаві й гадки не мали, що після операції „Вісла“ лемки зможуть оговтатися. Несамовито пройшлися по них вогнем і мечем. А лемківський дух від того нищення, зневаги перетворився у велику повноводу ріку. Історична пам’ять забурлила.
Родину Ольги Бенч, дипломатки-доктора-професора-ректора-музикознавця після війни з польської Лемківщини примусово переселили в Тернопільську область. Пощастило, бо на новій землі поселилися цілим переселеним селом. Пані Ольга вважає себе простою лемкинею, володіє лемківською говіркою. На фестивалі в Ждині вона з головою занурюється в людське лемківське море. Всіх вона знає, шанує, всі її поважають, спілкуються, співають до ранку. У Ждині часто бувала, коли працювала заступником міністра культури України. Учасникам дійства розповідає про лемківські мотиви у творчості видатного українського композитора Дмитра Бортнянського (його дідо походить з тутешнього села Бортне). А також про те, як на Тернопіллі вшанували народжених неподалік відомих лемківських маестро.
У Ждині ніхто нікого не ділить на лемків місцевих чи приїжджих. Всі вважаються своїми. Людину тут цінують по тому, що вона конкретно робить для Лемківщини, чи не цурається своєї мови, культури, звичаїв, традицій.
Від Ждині по той бік гори живуть лемки Східньої Словаччини, а по інший – лемки Закарпатської України. Скільки всього лемків у світі, ніяка статистика не знає. Припускають, що до півтора мільйона. Світова Федерація Українських Лемківських Об’єднань гуртує товариства семи країн – України, Польщі, Словаччини, Хорватії, Сербії, Канади та Сполучених Штатів Америки.
Учасників і гостей „Лемківської ватри“ щоразу особисто вітають найвищі перші керівники України. Провідники Польщі доручають це своїм канцеляріям. На кожному фестивалі ватряни продовжують підписувати написане ще у 2007 році звернення до Сейму Польщі з проханням засудити дії польського режиму в 1947 році і визнати „Віслу“ злочинною акцією.
Лемки Польщі нині мають багато проблем, у тому числі й церковних, пов’язаних не тільки з колишнім майном, а й з непорозуміннями між духовними пастирями. Через це єпископи православний та греко-католицький відмовляються разом проводити богослужіння на жалобних заходах у Ждині.
У Польщі діє ще одна лемківська організація – „Стоваришінє лемків“. Її керівники заявляють, що лемки не мають нічого спільного з українцями і є окремішнім народом. Об’єднання Українців та Об’єднання Лемків Польщі закликають їх припинити розкольницькі дії. Бо і так українських шкіл стає все менше. На всю Польщу – чотири, де низка предметів викладається українською. У десятках інших українська – як факультатив.
У Ждині є сцена, амфітеатр, місця для паркування автомобілів і для встановлення наметів, у яких майже всі живуть і ночують. На проведення „Лемківської ватри“ держава виділяє до 50 тис. евро. Також суттєво підсобляють спонзори. Готелів поблизу обмаль, ціни за них правлять високі. Тому якщо їдете у Ждиню, слід запастися наметом, спальним мішком, теплим одягом, гумовими чобітьми, міхом ковбас, сала, цибулі, казанком.
Підраховано, що на усіх 37 фестивалях виступили майже 15 тис. виконавців, яких бачили та слухали до 500 тис. глядачів. „Лемківські ватри“ відбуваються також у багатьох лемківських селах Польщі, у Монастириську на Тернопіллі, на Закарпатті, у Канаді, США.
Ужгород
Спеціяльно для „Свободи“