У пошуках інформації про поручників Української Галицької Армії (УГА) братів Василя і Дмитра Блавацьких віднайшов львів’янку Віру Білевич і в черговий раз доторкнувся до історії ще однієї унікальної родини української галицької еліти. Про свою маму Олександру Блавацьку розповіла В. Білевич у документальній стрічці Ауріки Стратан „Народжені вільними. Олександра Блавацька“. О. Блавацька відбула 10 років таборів та п’ять років заслання за пришиту їй спробу отруїти поета Володимира Сосюру.
Рід Блавацьких знаменитий своєю представницею нового покоління – Міністром закордонних справ Канади Христею Фріланд, яка не цурається свого українського коріння і при кожній нагоді підкреслює це. Вона доводиться правнучкою Параскевії (у шлюбі Хомяк), рідній сестрі Василя і Дмитра Блавацьких.
Патріярх роду Ілля Блавацький, батько Василя й Дмитра, свідомий селянин із села Стронятин на Жовківщині, самостійно осилив грамоту й закінчив трирічну дяківську школу і протягом 54 років незмінно дякував в місцевій церкві, заснував в селі народну читальню, яка пізніше перейшла в читальню „Просвіти“, був співзасновником і членом усіх культурно-освітніх і господарсько-кооперативних товариств села Стронятин. Закінчив свій життєвий шлях І. Блавацький 13 березня 1937 року в Стронятині на 88-му році життя.
В. Блавацький (народжений 1889 року) закінчив Львівський університет, був старшиною Коломийського полку на італійському фронті, повернувся з полком в Коломию і як комендант відділу з 300 стрільцями на початку листопада 1918 року був направлений до Львова для протистояння полякам. Згодом був призначений військовим комендантом Чорткова. Разом з УГА перейшов Збруч, був підвищений до поручника і дістав посаду начальника законодавчого відділу Міністерства юстиції УНР. Коли повернувся в Галичину, адвокатську практику мав у місті Велічка біля Кракова.
Діставши призначення на адвокатську працю в Сяніку, відразу взявся до просвітницької роботи. Почав з організації хорів в повіті, сам дириґував, організовував концерти, повітові співочі фестивалі, відновив в повіті філію „Просвіти“, вкладав в пробудження лемківського населення не тільки душу, але і свої гроші. Загинув В. Блавацький 20 березня 1944 року від кулі польської боївки.
Д. Блавацький (народжений 1891 року), закінчивши в 1910 році з відзнакою Львівську академічну гімназію, поступив на правничий факультет Львівського університету. Під час Першої світової війни – старшина 22-го піхотного полку на фронті, отримав військове звання четаря, був підвищений в ранзі до поручника. На початку 1920-их років повернувся в Галичину, дістав направлення до Підгайців, де познайомився з майбутньою дружиною Мирославою Яремович.
Під час перебування в Підгайцях, крім професійної діяльности, займався організацією хорів. Через роки учасник підгаєцького хору Олекса Мостовий згадував: „Д-р Дмитро Блавацький був здібним дириґентом і великим любителем пісні. На початку відновив працю чоловічого церковного хору, опісля організував великий мішаний хор. Співаки дуже його любили і у всьому слухались”.
Отримавши посаду судді в Бережанах, займався там теж просвітницькою діяльністю, дириґував місцевим хором „Боян“. Пізніше був переведений суддею в Бібрку (до 1934 року). У 1939 році разом з племінником Михайлом Хом’яком та шваґром Євгеном Ловицьким втекли до Польщі. Д. Блавацького призначили на посаду головного судді в Холмі, де він працював до своєї смерти 29 липня 1941 року, не доживши 25 днів до свого 50-ліття. Похований в Кракові на Раковецькому цвинтарі.
На моє прохання В. Білевич надала унікальні світлини з сімейного архіву, де серед інших є В. і Д. Блавацькі, а також Ілля та Анна Блавацькі, Параскевія Хомяк, дідусь Михайло Хом’як.
Петранка‚ Івано-Франківська область