11 травня, 2018

Роман Сербин стверджує: Голодомор був геноцидом

МОНРЕАЛЬ. – 4 березня у Монреальському Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка в Канаді відбулася доповідь доктора історичних наук Романа Сербина на тему „Голодомор – український геноцид. Аналіза цього питання в сучасній науці та політиці“. 

Засідання відкрила голова Осередку НТШ, проф. Люба Жук, а її заступниця Олеся Чехут, познайомила слухачів з доповідачем. Науковий і професійний шлях Р. Сербина пов’язаний з Університетом Меꥳл, де він здобув ступінь бакалявра і де, згодом, після навчання у Сорбонському університеті в Парижі та в Монреальському університеті, захистив свою докторську дисертацію. Д-р Р. Сербин був довголітнім (1969-2002) професором історії Квебекського університету в Монреалі. Серед його наукових досліджень є українська історія ХІХ-ХХ ст., зокрема питання голоду в Україні 1921-1923 та 1932-1933 років, якому він присвятив багато своїх виступів та публікацій.

Доповідач пояснив змістовне наповнення термінів „Голокосту“ та „геноциду“ і арґументував, яким чином термін „геноцид“ відноситься до Голодомору. Д-р Р. Сербин наголосив, що він помічає існуючу плутанину стосовно згаданих понять і зауважив, що в ментальності багатьох українців Голодомор асоціюється лише з голодом 1932-1933 року і‚ таким чином‚ український геноцид обмежується лише до голоду. Добре склалося, що при відзначенні пам’яті жертв Голодомору 25 листопада 2017 року Президент України Петро Порошенко у своєму виступі наголосив, що це був геноцид за всіма ознаками Конвенції про запобігання злочину геноциду від 9 грудня 1948 року.

Далі проф. Р. Сербин говорив про трьох осмислювачів українського геноциду для західного світу. Всі вони, хоч не були українцями, великою мірою спричинилися до поширення знання про Голодомор у західному світі. 

На особливу увагу заслуговує Рафаель Лемкін. Про нього доповідач говорив найбільше. Перш за все тому, що Р. Лемкін є автором терміну „геноцид“, який вперше використав у своїй праці‚ виданій у 1944 році у Вашінґтоні. По-друге, саме Р. Лемкін дав перше всеохоплююче осмислення українського геноциду. Через свої видання він не лише привертав увагу світу до даної проблеми, а й старався, щоб на Нюрнберґському процесі прийняли його концепцію геноциду. Однак тоді не було такого закону і тому в Нюрнберзі судили за воєнні злочини та злочини проти гуманности, а не за геноцид. Р. Лемкін продовжував свою кампанію за ухвалення спеціяльної конвенції Генеральною Асамблеєю ООН та ініціював „Конвенцію про запобігання злочину ґеноциду та покарання за нього“, прийняту ООН в 1948 році.

В 1953 році Р. Лемкін написав доповідь для великої маніфестації в Ню-Йорку з нагоди 20-ої річниці Великого Голоду, і назвав її „Soviet Genocide in the Ukraine“. В цій доповіді Р. Лемкін вперше дав повне осмислення українського геноциду, не лише як морення голодом українських селян, а як нищення української нації. 

Доповідач звернув увагу на те, що Р. Лемкін представив українських селян не як соціо-економічну групу‚ якої в Конвенції ООН не зазначено, як жертви геноциду‚ а як групу з етнічною та національною характеристиками. Р. Лемкін мав рацію, бо загроза Московській імперії йшла від українців як етно-національної групи, а не як соціо-економічного населення, і саме для запобігання цієї загрози уряд СРСР прийняв політику геноциду супроти українців в межах не лише Української РСР, але цілого СРСР. 

Знищення української нації та українського етносу, це не лише вбивання, це також передання дітей на виховання з однієї групи в іншу чи перешкода дітородженню (четвертий і п’ятий засоби геноциду згідно з Конвенцією). Виселення з України цілих родин є також частиною геноциду. Д-р Р. Сербин вважає, що ці два способи нищення майже не розглядалися науковцями, які досліджували український геноцид. 

Мабуть через брак часу, під час маніфестації в Ню-Йорку, Р. Лемкін не зміг представити свою тезу про чотири-вістрянну атаку на українську націю і вона залишилася невідомою аж до 2008 року, коли машинопис доповіді знайшов в архіві Ню-Йоркської Публічної Бібліотеки французький історик Жан-Люі-Панне (Jean-Louis Panne) і тоді вона увійшла в науковий та політичний обіг.

Другий автор, про якого говорив Р. Сербин, це відомий науковець Роберт Конквест і його твір „The Harvest of Sorrow. Soviet Collectivization and the Terror Famine“ (1986). Потрібно згадати Джеймса Мейса, який допомагав Р. Конквестові у збиранні документів та був його дорадником. У книзі Р. Конквеста є лише невелика згадка про геноцид, що на думку д-ра Р. Сербина пояснюється тим, що на час написання цієї книги, головним завданням було доказати, чи був голод чи ні, оскільки Радянський Союз цей факт замовчував або заперечував. Тому автор зробив аналізу на підставі документів та літератури, щоб підкреслити сам факт голоду. Р. Конквест також писав про інші види нищення українського народу‚ але не дійшов до розуміння про усі ці нищівні акції як про інтеґральний геноцид.

Третьою публікацією, якій доповідач присвятив свою увагу і яку найбільше піддавав критиці, була нещодавно видана книга Анни Апелбавм „Red Famine. Stalin’s War on Ukraine“ (2017). В ній автор використала найновішу літературу і документи і знову привернула увагу світу до теми Голодомору. І це, на думку проф. Р. Сербина, позитивний аспект появи цього дослідження. 

Однак позиція доповідача не співпадає з позицією, яку А. Апелбавм займає на сторінках книги. Вона вважає, що Голодомор важко назвати геноцидом, бо він не мав на меті знищити кожного українця, а лише частину населення. На думку проф. Р. Сербина, така позиція є виявом нерозуміння визначення Конвенції ООН, яка виразно говорить про нищення групи „в цілому або частково“. Крім того‚ це вияв нерозуміння аналізи українського Геноциду Р. Лемкіна, який осмислив його згідно з Конвенцією ООН, а не, як твердить А. Апелбавм, на загальних мисленнях у своїй книжці про Другу світову війну. Тому переклад книги А. Апелбавм на українську мову у сучасному вигляді не був би корисний. її слід перше виправити і доповнити, вважає Р. Сербин.

На завершення доповідач зробив висновки‚ що політичні висловлювання партійних провідників того часу є достатнім свідченням наміру режиму знищити українську групу за національною та етнічною ознаками, що й кваліфікує їхній злочин, як геноцид. Голод був найбільше вбивчим актом колоніяльної політики Російської імперії в її радянській формі. Суцільна аналіза українського геноциду повинна включати обидві пересікаючі українські групи: національну (всі жителі Української РСР) і етнічну (всі громадяни СРСР українського етнічного походження). Голодомор, в сенсі українського геноциду, був Великий Голод і багато більше, в іншому випадку ми йдемо у зворотному напрямку у вивченні українського геноциду, який вперше цілісно осмислив Р. Лемкін. 

Після доповіді відбулася жвава дискусія.

Коментарі закриті.