Революція на ґраніті, Помаранчева революція, Революція гідности і Революція інавґурації. Першою промовою новий президент України розпустив парлямент і подав пропозицію добровільного і недобровільного зіставлення уповноважень уряду. Можна різно дивитися, критикувати чи хвалити перший виступ Президента В. Зеленського, але не можна сказати, що цей виступ був ніяким або безрезультативним. Чи наслідки будуть корисними для України і її народу, покищо не знати. Інавґураційні промови більше пам’ятні своїми льозунґами чим змістом. Дуже рідко ці виступи мають значущий ефект у політичному житті держави і нації. Промова Президента В. Зеленського була особливою.
Критикувати можна вислови популізму, а навіть демагогічні фрази і також хіба впровадження мови ворога, хоча це було дійсно мінімум, зокрема беручи під увагу якою мовою користуються багато в Україні. Конкурент Олег Ляшко крикнув з залі авантюристично, хіба російськомовні не розуміють української, а В. Зеленський відповів демагогічно, що О. Ляшко немов проти єдности. Одначе було так мало тої мови у промові, що мабуть не варта було цієї дискусії. Далеко гірше щодо мови я припускаю, що президент пізніше мабуть пішов на Банкову, де проводив ділові розмови з своєю командою у російській мові. Популізм В. Зеленського, до речі, трохи оправданий, бо його обрав народ з надзвичайно високим висловом довір’я. Йому здавалося, що народові треба завдячити льозунґами і гаслами.
Головне, що зазначив новий президент, це пріоритети – потребу закінчити війну, забезпечивши при цьому територіяльну цілісність включно з Кримом та Донбасом. Критики можуть зауважити, що не подано у промові жодної конкретної стратегії, як це зробити, а прихильники скажуть, що президент не повинен у питаннях національної безпеки відкривати свої стратегії чи тактики. Запропоновано членам уряду сумлінно внести відставку і рівночасно доручено Верховній Раді до двох місяців подбати про відставку особливо міністра оборони, голови Служби безпеки України та генерального прокурора. Як для мене, можна було не обмежуватися тільки до цих трьох.
Також запропоновано внести законопроєкти про скасування недоторканости, кримінальну відповідальність за незаконне збагачення депутатів та прийняття змін до виборчого закону включно з відкритими списками. Оголошено дострокові вибори до Верховної Ради, тобто хіба на липень, три місяці раніше, ніж вони і так призначені. Ціль тут не зовсім ясна, бо сумнівно, чи партія В. Зеленського готова до виборів.
Критики говорили, що виступ був зухвалий, а то і нахабний. Критикував своїх попередніх, але не поіменно, за минуле, за недороблення включно з економічним і соціяльним захистом оборонців країни, низькі платні та пенсії а натомість високі ціни продуктів, тарифи, а також недомагання у звичайних лікарнях та поганими дорогами. Натомість прихильники назвали виступ відважним, діловим, рішучим і конечним.
Незважаючи на симпатії, виступ був революційним і не звичним. Можна сказати, що нагадував виступи реформаторів, але без нарцисизму. Історія не починається від В. Зеленського. До речі, радив не ставити його зображення чи портрети по кабінетах, а радше пропонував ставити знімки своїх дітей та дивитися їм в очі при своїх рішеннях. Обчислив, мабуть оптимістично, що українців на плянеті 65 млн. та обіцяв всім українське громадянство, запрошуючи всіх на батьківщину для спільних зусиль на користь України.
Наслідки виступу за винятками гонорового складання мандату прем’єр-міністром та, мабуть, вже під певним тиском складання також свого мандату головою СБУ покищо невідомі. Президент України згадав слова двох президентів США Джона Кеннеді, який сказав не питатися, що держава зробить для тебе, а краще питатись, що ти зробиш для держави, і Рональда Рейґена, актора, який став президентом і казав, що влада не вирішить проблеми народу, натомість вона сама є проблемою для народу.
Ці льозунґи мали ефект серед народу, хоча фактично вони не глибоко продумані, ані не відзеркалюють політичне мислення одного чи другого президентів. Дзвінкі слова популізму але далеко не наповнені змістом. Для своєї держави треба працювати, тому що власна держава – це найкращий захисник народу. Влада для того і покликана розв’язувати проблеми населення. В Україні покищо влада наставлена у першу чергу захищати та розвивати свої власні інтереси. В. Зеленський помимо своїх звернень до цих гасел сам їм, здається, не вірить.
Президент В. Зеленський своїм виступом не складав іспиту зрілости чи вироблення стратегії. Його місія була заспокоїти тих, котрі за ним не віддали голосу і сьогодні стривожені, що далі буде, а також запевнити своїх прихильників, що він їх не заведе. Україна – держава молода, де верховенство закону щойно розвивається, де інституції влади не закріплені, а їх речники інколи не вповні свідомі своїх завдань. Під цим оглядом, на мою думку, виступ Президента В. Зеленського був відносно поверховим, але був надзвичайно результативним.
Ню-Йорк