Минув перший рік президентства Володимира Зеленського. Дуже непросто звести це шосте з черги президентство до якоїсь однозначної оцінки – позитивної чи неґативної. Багато в чому воно особливе‚ неподібне до усіх попередніх‚ навіть кортить сказати – нелогічне‚ як сніг серед літа чи грім з ясного неба. Але ж згадаймо: рік тому за В. Зеленського віддали свої голоси 73 відс. українців. Значить‚ логіка була і вона досить зрозуміла: суспільство прагнуло змін. Прагнуло‚ але‚ на жаль‚ заздалегідь не домовилося‚ в чому ті зміни мали б полягати. Повірили‚ що „Слуга народу“ знає це сам – інакше який-бо він слуга?
Ну‚ слуга з В. Зеленського міг би бути й непоганим‚ просто треба було вчасно уточнити – якого народу‚ якої саме його частини? Це питання питань – українська національна ідентичність‚ котра є єдиним і незамінним підставовим ґрунтом однойменної держави – у процесі останніх президентських виборів не лише не з’ясовувалося‚ не прояснювалося‚ але зумисне „слугами“ замовчувалося‚ іґнорувалося і знецінювалося. Ой‚ доведеться вертатися! Тепер ті самі ентузіястичні‚ щоб не сказати гірше‚ виборці‚ за невмирущою українською традицією‚ шкребуть потилиці і помалу приходять до тями: підтримка В. Зеленського впала до 40 відс.
Втім‚ дуже цікаво – чому ж не нижче? Тому що за цей перший рік‚ всупереч дуже складним обставинам – політичним‚ економічним‚ міжнародним – Україна все ж розвивался і вдосконалювалася. Наприклад‚ нарешті відбулося скасування депутатської недоторканности. Ба – щось більше: нарешті ухвалено закон про імпічмент президента. Нарешті‚ після майже тридцятирічної тяганини‚ Верховна Рада взялася за практичне вирішення проблеми вільного ринку землі.
Не сталось нібито нічого страшного на зовнішньому полі: у грудні минулого року під час „Нормандської“ зустрічі в Парижі В. Зеленський якимсь дивом втримався‚ аби не перетнути „червоної лінії“‚ і не поліз у роззявлену пащу кремлівського каґебіста.
Так‚ економічно-фінансова ситуація в Україні зараз дуже тяжка. А де вона легка‚ коли світом стрясає трагічна пандемія? Але ось „зелена“ влада підкреслено звертає увагу на те‚ що з карантину Україна виходить з меншою кількістю жертв‚ аніж‚ скажімо‚ Італія – і це правда.
Шкода‚ та водночас правдою є й багато прикрих явищ. В. Зеленський на початках свого президентства запевняв‚ що він прийшов на одну лише каденцію‚ і її йому вповні вистачить‚ аби змінити‚ оздоровити Україну. Тут хочеться всміхнутися: лікарю‚ спершу вилікуйся сам! Не виглядає‚ що „слуги“ легенько попрощаються з владою. Нині вони шалено „колонізують“‚ в партійному сенсі цього слова‚ реґіони‚ насаджуючи в кожному з них „свою руку“ з метою перемогти у місцевих виборах. Ця „колонізація“ свідчить також про спілку „зеленої“ влади з олігархією.
Окрема пляма‚ що може розіллятися неприємним брудом на цілу країну, – стосунки президента з майже всесильним олігархом Ігорем Коломойським. Ці їхні стосунки все більше змушують думати про політичну і про чисто людську несамостійність чільного „слуги народу“.
Та найбільший знак запитання спливає на поверхню суспільної свідомости з приводу кадрової політики В. Зеленського. Вона не просто непрофесійна‚ не просто хибна‚ а катастрофічна. Властиво‚ якщо добре поміркуємо‚ ця політика визначає вектор відхилення української держави від завдань національного відродження. Вже не один чесний спостерігач намагається докричатися до українців‚ стверджуючи очевидне – що в першій десятці найвпливовіших осіб довкола В. Зеленського – це люди‚ вигідні Москві. Це те середовище‚ для якого війна на Донбасі – не аґресія путінської Росії‚ а внутрішній український громадянський конфлікт. Цей прокремлівський месидж вже відверто поширюють в Україні контрольовані Кремлем телевізійні канали. І вже чуємо‚ що Революція Гідности – то був „державний переворот“… І вже починаються нагінки на найактивніших майданівців…
І це‚ на жаль‚ не виглядає на випадковий збіг обставин. Коли ж тут ідеться про далекосяжну антинаціональну тенденцію‚ то де опиниться українська держава по другому році президентства Володимира Зеленського? І чи не запізниться суспільство з цим нериторичним запитанням – слугою якого народу він є?