Я був дуже засмучений вісткою від своєї приятельки на Фейсбук Мотрі Мац: „6 квітня пішов з життя наш коханий тато Роман Мац. Нашому горю немає розради.”
Далі вона подала: „Він народився 26 квітня 1932 року в українському селі Молодич, служив в Українській Повстанській Армії, в 1948 році йому вдалося втекти до табору переселенців у Німеччині, в 1950 еміґрував до Сполучених Штатів Америки і відбув службу в Армії США. Наш тато закінчив Колюмбійський університет у Ню-Йорку, де здобув ступінь з музикознавства. Пізніше він навчався в аспірантурі Ню-Йоркського університету, де темою його дослідження було порівняння клясичної музики з російською літературою. В 1968 році він одружився з нашою мамою Анною Мац (уродженою Федак), розпочав свій бізнес і заснував фірму RDM Enterprises, яка виготовляла частини для струнних інструментів.
Роман Мац в Українській Повстанській Армії.
Наш тато палко любив свою рідну Україну, підтримував багато ініціятив задля її процвітання та був меценатом Української спілки композиторів. Свої спогади про втечу від комунізму він опублікував у книжці „The Winding Path to Freedom”, яка була опублікована англійською, українською і російською мовами. Через обставини, що ми не можемо контролювати в зв’язку зі світовою епідемією, поминальна служба відбудеться дещо пізніше. Наш тато завжди буде у наших серцях. Наша любов до нього нескінченна. Вічная пам’ять!”.
Я знав особисто св. п. Р. Маца з добрий десяток років, раніше він частенько телефонував до мене, в полтавське місто Лохвицю. У 2008 році у передмові до моєї книги „Мала енциклопедія Лохвиччини” він писав: „У 1940 році команда НКВД покликала мого батька до Любачева і наказала йому палити церкви і проводити антирелігійну пропаґанду. Очевидно, він на це не погодився, за що був сильно побитий, і від цього за кілька місяців помер. Зимою 1943 року ґестапо оточило нашу хату, вигнали мене босого на сніг, стріляли з револьверів мені під ноги і, сміючись, кричали: „Танцюй!”. Це лише декілька заподіяних кривд, які змусили мене добровільно включитись в ряди ОУН і УПА і боротись проти всіх вищевказаних ворогів”.
Відразу по отриманні моєї книги Р. Мац написав мені: „Це колосальна праця. Я собі можу тільки уявити скільки Ви стратили часу і енерґії, щоб то все зібрати і уложити у книжку”…
В свою чергу у квітні 2012 року, напередодні 80-річчя Р. Маца, я написав про нього допис „Роман Мац – вояк УПА зі скрипкою в руках”, який було опубліковано у багатьох виданнях в Україні та на чужині, де розповів про його діяльність: „Протягом кількох останніх років було видано кілька книг його споминів. Це, власне, чотири видання, які вийшли друком у Дрогобичі, Львові та США, з добре документованими та ілюстрованими свідченнями фраґментів з історії національно-визвольної боротьби 1940-1950-их років. У самій Америці він часто запрошуваний на літературні вечори, де читає уривки, багато разів виступав у бібліотеках, мав годину інтерв’ю на одній із поважних радіостанцій США, що буває доволі рідко, коли йдеться про визвольну боротьбу в Україні. Одне із видань Р. Маца побачило світ російською мовою, що, як мені видається, важливо для російськомовної частини населення в Україні, на Кубані, в Криму, Далекому Сході та Тюмені, де замешкало чимало вихідців із наших теренів, які мало знають про правдиву українську історію й особливо про діяльність ОУН та УПА”.
У 2005 році Р. Мац писав: „Биття себе під вечір в груди, що можна було зробити за цілий день щось більше і краще, це, безперечно, запорука проґресу, але з точки зору з-за межі України, сьогодні не слід бити себе в груди, а повсякчас, від ранку до ночі, працювати на благо свого народу”. Таким було життєве кредо Р. Маца, українського патріота, мецената й людини. Вічна йому пам’ять!
Лохвиця, Полтавська область