Автори фільму Леся Воронюк та Сергій Кримський на презентації в столичному Будинку кіно. (Фото: Георгій Лук’янчук)
КИЇВ. – В Україні триває показ документального фільму-дослідження про українську мову „Соловей співає. Доки голос має”. Уперше в історії української документальної журналістики автори показують мовне питання через досвід інших країн. Зокрема, проводиться паралелю з Білоруссю та Ізраїлем. Творці фільму намагаються знайти відповідь, чому в ХХІ ст. в Україні спілкуватися українською мовою для багатьох громадян є неґативом. Вони занурюються в історію, досліджують сучасність, виявляють та руйнують міти щодо української мови.
Знімали документальну стрічку в п’яти країнах – Україні, Білорусі, Ізраїлі, Великій Британії та США. Упродовж трьох років над нею працювала команда з 10 однодумців під керівництвом журналістки й письменниці Лесі Воронюк.
Прем’єра стрічки відбулась в Києві, а зараз фільм демонструється по всій Україні.
На Луганщині, де досліджували русифікацію українських прізвищ, яка була частиною маштабної русифікації, один з героїв розповів, як його батько з Каплуна став Каплуновим. Йому дописали російське закінчення. Це було масовим явищем по всій Україні.
Творці фільму порівняли білоруську мову й іврит, українську мову й іврит. З білоруською мовою насправді сумно – Росія фактично русифікувала Білорусь. Так може статись з Україною.
Одна з героїнь фільму стала україномовною хоч жила в Дніпрі (колишньому Дніпропетровську), який теж називають російськомовним містом. Вона принципово говорила українською мовою. Відколи стала жити в Києві, продовжує говорити українською мовою.
Автори фільму розвінчують міт про українську мову як сільську, бо насправді над цим також дуже добре попрацювала імперська машина. І здається, їм це цілком вдалося!
Переглянувши стрічку, глядач має зробити однозначний висновок про те, що українська мова – це не просто мова спілкування, що це мова українського народу, української нації, що це один із символів і один із оберегів незалежної України! І, коли кажуть, що мова не на часі, – мова завжди на часі! Популяризація історичних подій, національних героїв, народних традицій, відтворення у фільмах сучасних подій зі свого, українського погляду сприяли підвищенню престижу української мови й позитивно вплинули на мовну ситуацію. У Києві вже з’являються групи молодих людей, що говорять між собою українською мовою, і все більше російськомовних киян охоче переходять на неї у спілкуванні з її носіями.
18 березня Президент Російської Федерації Володимир Путін підписав закон, який визнає українців та білорусів носіями російської мови без спеціяльної співбесіди при отриманні громадянства Росії. В. Путін зробив ще один крок з метою повзучої окупації України, бо ж якщо всіх (!) громадян України й Білорусі визнано „носіями російської мови”, то в разі потреби можна й армію висилати на захист їхніх „російськомовних” прав. У Криму й на Донбасі це вже проходили. Оголошення носіїв російської мови громадянами Росії може стати найближчим часом юридичним приводом для нового вторгнення в Україну чи будь-яку іншу колишню радянську республіку.
Як протистояти цьому черговому свідченню шовіністичних намірів Росії? Відповідь проста: дерусифікуватися якнайшвидше, розривати усі можливі імперські зв’язки, усвідомити, що російськомовність значної частини українських громадян завжди буде інструментом у руках Росії.