Олександер Шугай, есеїст, письменник, дослідник, відомий дослідженнями життя і творчости Івана Багряного опублікував у видавництві „Дніпро” книжку, в центрі якої – історія співпраці з Ліною Костенко під час роботи над її поетичною збіркою „Неповторність” 1980 року. O. Шугай був редактором видання і ця історія постала головним сюжетом книжки „Я все, що я люблю…”.
Головний мотив книжки – не мовно-стилістичні чи композиційні подробиці (хоча й вони теж), але боротьба проти кількох „фільтрів” радянської цензури за те, щоб книжка взагалі побачила світ.
Свідчення автора стосуються суспільної обстановки, побуту, вражень від буденних реалій у Києві та в глибинці радянської України.
Головні герої – сам автор і Л. Костенко. О. Шугай, окреслив її рішучість, поєднану з добротою. Виразно і доброзичливо змальовує він і чоловіка поетки Василя Цвіркунова. Поза тим чимало написано про інших діячів, з якими О. Шугай мав нагоду перетинатися в редакціях, на різноманітних заходах. Це Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Василь Герасим’юк, і багато інших.
Часом O. Шугай дає героям своїх мемуарів досить гострі характеристики. Це стосується не лише очікуваних у такому контексті людей, причетних до цензури і цькування української літератури, а й до декотрих письменників.
Нарешті є й оповідь про себе. Щоденникові записи та коментарі до них показують досить інтимні подробиці життя автора на кшталт процесу виховання дочок чи стосунків з дружиною, матір’ю, батьком та іншими близькими.
Мемуарна книжка О. Шугая пристрасна, патетична, ретельна, образна, риторична й індивідуальна (в цього автора взагалі дуже впізнаваний стиль). Я впевнений, що читачі зійдуться в одному: це важливий історичний документ, свідчення про час і про людину.
Київ