Від завтрашнього дня‚ 1 вересня‚ в Україні офіційно починається передвиборна президентська кампанія. Досі ми знали п’ять-шість прізвищ політиків‚ котрі в будь-якому випадку претендуватимуть на президентське крісло: Петро Порошенко‚ Юлія Тимошенко‚ Анатолій Гриценко‚ Юрій Бойко‚ Вадим Рабинович‚ Олег Ляшко. Насправді їх набереться навіть не 17‚ як у 2014 році‚ а принаймні удвічі більше. Буде на що подивитися. Тим паче‚ що у списку кандидатів очікуються популярні у світі видовищ особистості – співак Святослав Вакарчук і артист-гуморист Володимир Зеленський.
І буде що послухати: недаремно ж саме тепер‚ з початком президентської кампанії‚ в публічну українську політику повернувся кум Володимира Путіна і геній залаштункової антиукраїнської діяльности Віктор Медведчук. А з ним‚ з його „білим прапором“ миру на Донбасі‚ миру-капітуляції перед Москвою‚ неминуче повернеться загроза нового розколу країни.
Будуть й інші дивовижі. Наприклад‚ колишній голова Державної фіскальної служби Роман Насіров теж має намір іти в президенти – попри те‚ що цей завзятий корупціонер сидить під домашнім арештом з електронним браслетом на нозі.
Шкода‚ але відтепер‚ від завтрашнього дня‚ соціологічні опитування будуть мати дуже мало спільного з реальним станом речей – все вирішуватимуть політтехнологи‚ соціяльні психологи‚ майстри маніпуляцій громадською думкою.
Нині соціологія показує‚ що до другого кола виборів дійдуть П. Порошенко і Ю. Тимошенко.Та ледве чи станеться саме так. Прихильні до очільниці „Батьківщини“ експерти вважають‚ що вона – найнебажаніший суперник для П. Порошенка‚ якщо обоє дійдуть до другого кола. Бо Ю. Тимошенко‚ розуміючи‚ що це її останній шанс‚ вибудувала ефективнішу стратегію‚ ніж чинний президент‚ і тому ближча до мети. По-перше‚ „Батьківщина“‚ як жодна інша партія в країні‚ має активну і розгалужену‚ від столиці до останнього села‚ організаційну структуру‚ а по-друге‚ – Ю. Тимошенко зуміла створити враження‚ що її перемога важлива не так для неї‚ як для всього українського суспільства. І зробила нарешті‚ те‚ на що не відважився ніхто з українських провідних політиків протягом 27 незалежних років‚ – зібрала довкола себе найкращі інтелектуальні сили України‚ відтак прийняла з їхніх рук цілісний і справді цінний проєкт реформування держави.
„Юлія Володимирівна вийшла за межі політичного дискурсу‚ – коментує цю ситуацію директор київського Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. – Вона заговорила про новий суспільний договір та перезавантаження державности. Це новий ґльобальний рівень дискусії. Тепер її опоненти або змушені пропонувати ще революційніші ідеї‚ або виглядатимуть на тлі візій Тимошенко дрібно та містечково…“.
Та тільки чи спроможеться звичайний виборець належним чином оцінити проєкт‚ складений інтелектуалами? От тут би виявилися дуже потрібними ті 10 млн. українців‚ сильних‚ професійних‚ ініціятивних людей‚ котрим Україна не надала можливости для самореалізації‚ й вони це здійснюють поза рідною землею.
Та повернімося до питання про друге коло. Сумновідома „реґіоналка“ і колишня консультантка не менш сумновідомого Пола Манафорта Ганна Герман‚ і не вона одна‚ запевняє‚ що для П. Порошенка найвигідніший варіянт вирішального протистояння – це коли він змагатиметься з В. Медведчуком. Тобто політтехнологічними хитрощами дотягнуть В. Медведчука до другого кола‚ щоб відтак прогнозовано його перемогти.
На наш погляд‚ це щось з „теорії змов“. Ледве чи такий політичний хижак‚ як В. Медведчук‚ так довго вичікуючи на сприятливий момент‚ щоб поновно прив’язати Україну до московського воза‚ піде на вибори в інтересах когось іншого. Не для відступу перед П. Порошенком він придбав три найпопулярніші в країні телеканали – „112.ua“‚ „NewsOne“ та „ZiK“‚ не знічев’я пристав до антиукраїнської партії В. Рабиновича „За життя“. І зазнає поразки не тому‚ що так вигідно П. Порошенкові.
До державного керма В. Медведчука не доспустять українці. Бо‚ навіть з огляду на існування „п’ятої колони“ і широкої московської аґентури‚ українське суспільство в переважній масі – україноцентричне‚ патріотичне‚ демократичне‚ іншими словами – антимосковське й антиімперське.
Взагалі кажучи‚ про друге коло ще зарано говорити. Від П. Порошенка‚ „тертого калача“‚ можна чекати дуже сильних ходів. А може‚ вельми ймовірно‚ хтось геть непередбачений виринути на передвиборному горизонті – і пропала надія на друге коло. У цьому‚ наприклад‚ впевнений глибокий і чесний‚ але надміру емоційний аналітик‚ доктор політичиих наук Валентин Бушанський: „Хто цікавиться політикою‚ той незадоволений діями президента. Вважає, що Порошенко перебуває у занадто тісних зв’язках з Медведчуком і надто зацікавлений у дружбі з Російською Федерацією. Люди сприймають Порошенка критично. Усі спрямовані проти Медведчука дії – це спроба Порошенка дистанціюватися. Насправді він нікуди від Медведчука не піде. Вони – з однієї команди Володимира Путіна. Те саме й Тимошемко. Попри критичну риторику „Батьківщини“ на адресу Порошенка, ніяких протестних дій з боку цієї опозиційної сили ми ніколи не бачили. Навіть спроба влаштувати акції протестів після першого підвищення газових тарифів була від початку фальшивою. Люди мітинґували за гроші. Тимошенко – це фальш і лукавство. У неї є активна електоральна база, але обмежена. Тих людей, які її стабільно підтримують, замало, щоб Тимошенко стала президентом. Їй потрібен новий електоральний ресурс, необхідно розширювати базу. Щоб отримати нових прихильників, потрібно критикувати Порошенка. Вона цього не робить, бо вони з однієї команди. Обоє відстоюють інтереси Росії. Вона чекає, коли Отелло, який душив українську Дездемону, піде зі сцени. Тоді вийде вона і стане новим Отелло…“.
У цьому нашому огляді – всі прізвища знайомі. Але попереду чекають великі несподіванки‚ зовсім нові імена‚ нові візії‚ нові прогнози. Можливо‚ це будуть вибори свідомішого вибору‚ ніж раніше‚ бо українці‚ попри розпорошення партійних сил‚ вже мають неабиякий політичний досвід.
Звісно ж‚ будуть і підкупи. Щоб домогтися поступливішої влади в Києві‚ Москва‚ хоч сама загнана у глухий кут санкціями‚ не пошкодує мільярдів. Діятимуть і гроші українських олігархів‚ котрі‚ мабуть‚ вже назавжди залишаться національно несвідомими людьми.
У зв’язку з темою грошей і підкупів відомий американський експерт з „Atlantic Council“ Андерс Аслунд розповів‚ як у Києві „один з найкращих політологів“ запитав його‚ „чому Захід не зробить вибір і не інвестує 150-200 млн. дол. у свого кандидата, які потрібні для того, щоб перемогти у виборах? Так роблять як росіяни, так і олігархи. Чому американці не є раціональними?“.
Далі А. Аслунд пише: „Я відповів йому‚ що у США фаворитів нема і не буде… Потім ми обговорили те, хто стоїть за кожним з кандидатів. Проглядається чітка тенденція: пів десятка українських олігархів, за повідомленнями, фінансують до 18 майбутніх кандидатів у президенти. Серйозні олігархи мають по три кандидати у грі – один є їх фаворитом, один має шанси на перемогу‚ а призначення ще одного – псувати ситуацію для інших. Це дуже нагадує напружену нічну гру в покер в задимленій кімнаті. Ця розмова відображає українську реальність і її проблеми“.
В наступних оглядах спробуємо ближче ознайомлювати наших читачів з політичними і людськими біографіями кандидатів на президентський пост в Україні.