Іван Пулюй (1845-1918) здійснив світове відкриття: відкрив Х-промені, які несправедливо назвали рентґенівськими. Над ними він працював не один рік. Його дослідження про катодні та Х-промені опубліковано у його наукових працях „Матеріял випромінюючих електродів‚ „Променевий електродний матеріял і так званий четвертий стан речовини“ та інших. У останніх двох публікаціях Х-випромінювання названо „рентґенівським“.
Завдяки своєму спеціяльному винаходові, що його згодом назвали „трубка Пулюя“, він зафіксував 1886 року в Празі Х-промені на 14 років раніше від німецького фізика Вільгельма Конрада Рентґена (1845-1923), який став лавреатом першої із фізики Нобелівської премії (1901).
Американські лікарі брати Едвін і Ґілман Фрост вперше діягностували перелом зап’ястя у 14-річного пацієнта Едді Маккарті з допомогою Х-променів. Цей досвід вони описали у наукових виданнях із зазначенням, що використовували лямпу І. Пулюя. Перша у світі Х-грама цілого організму людини (дитини) була зроблена І. Пулюєм в лютому 1896 року.
Є версійні міркування про те, що авторство „променів“ І. Пулюя приписали В. Рентґенові лише тому, що цей винахід не був вчасно запантентований (і навіть задокументований). І. Пулюй засмутився і не раз із болем повторював: „Ці рурки – мої!“. Празька газета „Bohemia“ 11 січня 1896 року опублікувала статтю про відкриття В. Рентґена.
Син І. Пулюя – Олександер так описував реакцію батька на це повідомлення: „Батько прочитав звістку про відкриття Рентґена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись із ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: „Моя лямпа! Моя лямпа!“. І. Пулюй терміново надіслав В. Рентґенові листа із проханням відповісти: чи використовувалася його лямпа в експериментах. Відповіді він так і не отримав. Коли В. Рентґенові вручали Нобелівську премію, він ухилявся від пояснення природи свого відкриття‚ а в заповіті розпорядився знищити всі свої записи стосовно Х-променів, що й було зроблено. Напрошується простий висновок: В. Рентґен поцупив відкриття І. Пулюя.
А тепер історико-науковий екскурс. 1896 рік для вченого був особливим. Коли він провів фундаментальні дослідження природи і властивостей щойно відкритих ним же Х-променів, то результати опублікував у „Доповідях Віденської академії наук“. Досі триває суперечка про відкриття Х-променів. Якщо В. Рентґена знає нині весь світ, то ім’я І. Пулюя щойно повертається із забуття. На думку науковців, внесок В. Рентґена у дослідження Х-променів є явно завищеним, бо він надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. І як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, зокрема й нововідкритих променів. А І. Пулюй досліджував глибше – саме причини явища на атомно-молекулярному рівні.
У книзі „Історія фізики“ д-р Павло Кудрявцев зазначає: „Невдала гіпотеза Рентґена була разом із тим свідченням хибности його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентґен не виявив нахилу до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно автора одного з найбільших у житті фізики нових відкриттів“.
Автор енциклопедичних досліджень (зокрема „100 видатних імен України“) Ігор Шаров зазначив, що дослідники наукових здобутків І. Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення В. Рентґена і до появи його нової статті – І. Пулюй подав другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, яка містила значно глибші, порівняно з В. Рентґеном, результати про природу та механізми виникнення цих променів. І. Пулюєві Х-грами мали вищу якість, аніж В. Рентґенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. І. Пулюй зробив перший знімок повного людського кістяка.
На думку історика і письменника Юрія Гривняка (1912-1992), який написав книгу „Проф. д-р Іван Пулюй – винахідник променів Х“ (Лондон, 1971), В. Рентґен познайомився з І. Пулюєм під час роботи в лябораторії відомого німецького фізика Авґуста Кундта (1830-1894) і провадив досліди з катодними трубками під впливом винаходів І. Пулюя. Чи не тут бере початок „випадкове“ відкриття?
Гельмут Ліндер у книзі „Картини сучасної фізики“ (Санкт-Петербурґ, 1977) підкреслює: шлях, яким В. Рентґен прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльности В. Рентґена не залишили поза увагою і такий факт, пов’язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лябораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити зразу після смерти, що й було зроблено.
І. Пулюй розробив рурку, окремий вид анода – антикатод – і посвятив у свої досліди із катодною лямпою сербського студента Ніколу Теслу і німця В. Рентґена. Вони тоді разом працювали у фізичному кабінеті уже згадуваного вченого, професора А. Кундта. І. Пулюй показав дію цих Х-променів (1895), а В. Рентґен повторив досліди і у січні 1896 року виступив із публічною доповіддю про Х-промені, продемонстрував знімки. Саме ця сенсаційність, підігріта газетярами, зіграла вирішальну ролю у присудженні саме В. Рентґенові Нобелівської премії. Опираючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, В. Рентґен ніколи не згадував І. Пулюя чи його знамениту трубку – основу відкриття, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців. Навіть у передбачуваній процедурою „Нобелівській лекціії“, у якій лавреати викладають суть свого відкриття, він промовчав. І це не випадково. Навпаки, він утаємничував всю свою діяльність. На дослідників діяльности І. Пулюя ще чекають нові знахідки‚ зокрема переклади його праць та матеріялів з Віденського й інших архівів. Та вже й нині достатньо незаперечних фактів, щоб вважати І. Пулюя основоположником науки про Х-промені.
Це, зокрема, визнав і знаменитий німецький та американський фізик Альберт Айнштайн (згодом лавреат Нобелівської премії), який був знайомий із українським вченим і написав листа І. Пулюю: „Не можу Вас нічим утішити: що сталося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентґеном – уся Европа“. І. Пулюй відразу ж відповів: „Що має статися – станеться обов’язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!“
Життя І. Пулюя обірвалось у Празі 31 січня 1918 року, поховали його на празькому цвинтарі, де згодом поруч була похована і його дружина Катерина, талановита піяністка (1863-1945).
Валентин В. Бугрим – академік‚ доктор філософії, історик науки‚ Київ.