Basic HTML Version
Василь БАГРИНЕЦЬ
ПРО ПОХОДЖЕННЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО ІМЕНІ УКРАЇНЦІВ
\ Назва нашої землі, як і наше національне ім'я, належить до дуже дав
ніх індоєвропейських найменувань. їх справжнє походження, незважаючи
на спроби вчених його розгадати, залишилось нерозв'язаним.
Вчені, досліджуючи походження назви Україна, спирались тільки на лі
тописи, де ця назва згадується. Так, вона наводиться під 1187 роком в Київ
ському літописі стосовно Переяславської землі. Повідомляючи про
смерть переяславського князя Володимира Глібовича під час його походу
на половців, літописець фіксує: „За ним же Україна багато потужила". Че
рез два роки вона знову появляється в літописі як назва Галицького По
низзя, коли князь Ростислав Берладничич виїхав із Смоленська „і приїхав
же він до України Галицької, і взяв два городи галицькі, а звідти пішов до
Галича". В 1213 році літописець називає Україною Холмщину і Підляшшя
пишучи, що князь Данило „поїхав з братом і зібрав Берестій, і Угровськ, і
Верещин, і Комов, і всю Україну". Назва Україна зустрічається під 1240 ро
ком у Татарському літописі, а під 1280 - роком у Галицько-Волинському
літописі, де йдеться про Лева Даниловича, який „захотів частини в землі
Лядській - города на Вкраїні" (очевидно, в Люблінській землі). В наступ
них століттях назва Україна все рідше потрапляє на сторінки літописів аж
поки, здавалося б, не забулася зовсім. Але насправді пам'ять про неї жев
ріла в свідомості народу, і вона як фенікс відродилась з небуття в часи ве
ликих народних, зокрема козацьких, рухів проти чужоземного поневолен
ня. Тогочасні літописні, актові, картографічні джерела (карти Боплана
тощо) свідчать, що Україною вже тоді називалися не тільки землі Лівобе
режжя, Волині і Галичини, але й Закарпаття. Історик Йозеф Фідлер в од
ній із своїх розвідок подав кілька уривків з віднайденого у віденському ар
хіві листа єзуїта Севастіяна Міллея, якого той написав 3 жовтня 1662 року
з Мукачева до свого краківського колеги Мартина Міткевича, і сповіщав
про віросповідні справи, головно про стан, в якому перебувала церковна
унія на Закарпатті, називаючи його Мукачівською Україною.
З ростом національної самосвідомости народу назва Україна поширю
валась все далі, чи точніше, відроджувалась, поступово витісняючи при-
носну, ймовірно, сарматську, назву Русь, яку до того ж почала привлас
нювати Московія - колишня окраїна Київської Русі. Після злощасної
Полтавської битви, з наказу царя Петра І, Московську державу було пе
рейменовано на Російську. У зв'язку з цим, посол в Копенгагені одержав
78