Basic HTML Version
Микола ЦІВІРКО
„ЯК ВІЙСЬКО, ЧОРНОБИЛЬ СТОЯВ
НА СТОРОЖІ..."
У кінці 20-их років минулого сторіччя - Боже, XX сторіччя - вже ми
нуле! - у серії „Красне письменство" видавництво „Рух",, на замовлення
Книгоспілки видало книгу Степана Руданського „Співомовки" (вибрані
твори) з передмовою Івана Лизанівського. Точної дати видання на неве
ликій за форматом книжці, віддрукованій харківською, тобто столич
ною, урядовою друкарнею імені Фрунзе накладом у 3000 примірників,
чомусь не вказано, але з цілої низки ознак випливає десь 1926-ий чи
1927-ий рік. Тобто український ренесанс 20-их років йшов до свого логіч
ного завершення, але чорні часи сталінських репресій ще не настали.
На сторінках 11-12 „Співомовок" можна прочитати вір „Могила", під
яким стоїть дата: „1857. 25, VIII". Вірш чудовий, хоч до співомовок як
винайденого Руданським жанру він, подібно до багатьох інших творів,
вміщених у цій книжці, жодного стосунку не має. Це лірико-філософ-
ська і мінорна за настроєм поезія, де в образі могили - піраміди україн
ських степів, - занапащеної „пращурів великих правнуками поганими",
змальовано невеселу долю України, „нашої - не своєї землі".
„Ну й що?" - байдуже запитає читач. А річ у тому, що вірш „Могила"
видавництво „Рух" - чи за власним бажанням, чи за чиєюсь (може цензо
рів?) вказівкою - подало у вкрай урізаному вигляді, а точніше - без 14
рядків, які за всіма ознаками можна вважати ключовими. Отже, міно
рний тон вірша Степана Руданського ніби зберігся, але читачеві з подано
го тексту не зовсім зрозуміло, чому ж так сильно побивається за Моги-
лою-Україною поет. Аби сьогоднішнй читач не сушив собі голови і не
вгадував, про що йдеться, подаємо вірш „Могила" у повному обсязі, а
потім - окремо - спинимося і на більш ніж дивних вилученнях тексту
(вилучені рядки виокремлюємо шрифтом):
В степах, де гриміла козацькая сила,
Від світа-потопа лежала могила;
Лежала могила, як тая цариця,
Що їзашептала на сон чарівниця...
І стан її пишний трава покривала,
І голову сонну калина вбирала;
І гілля калини плелося косами
І кетяги красні спадали биндами.
Із лівого боку, словами ізрита,
207